Пояснює отець Роман Грицишин
“Чому ми раптово прокидаємося вночі; немов хтось штовхнув нас і велів прокинутися? Це неприємно. Але ось один лікар розповів, що під час важких чергувань він іноді засипав прямо на каталці в коридорі, – поки все було спокійно. Але його будив хтось; немов сильно штовхав. Вставай!
Він схоплювався і точно! Буквально тут же виявлялося, що якомусь пацієнту потрібна його допомога. Він прокидався до того, як його кликали. Так завжди було. Навіть якщо сон неймовірно втомленого лікаря був дуже міцний.
Це знає багато лікарів. Багато людей, чия робота пов’язана з порятунком. Так прокидаються і ті, хто в небезпеці; на війні, наприклад. Який би не був міцний сон, цей поштовх будить негайно. І рятує життя того, хто прокинувся або інших людей.
Так від поштовху прокидаються матері за секунду до того, як заплаче їх дитя. Або опиниться в небезпеці.
Це ангел нас будить. Наш Ангел-Хранитель. Або Ангел-Хранитель того, кому ми повинні допомогти. Така моя думка.
Але якщо штовхнув нас Ангел, а ми вдома, небезпеки немає і взагалі нікого поруч немає, кому потрібна б була наша допомога і увага? Нічого не відбувається. Навіщо це неприємне насильницьке пробудження? Марне, до того ж?
А це нам знати не дано: корисне воно чи ні. Раз нас штовхнули і ми прокинулися, значить, так треба. І треба помолитися про тих, кого ми любимо. Подумки сказати їм про свою любов. Побажати здоров’я і спокою.
І треба подякувати свому Ангелу за це пробудження, за цей поштовх. Може, темні сили готувалися напасти на нас, сплячих? Може, хтось бажав нам зла і творив мерзенне чаклунство в ці хвилини, користуючись нашим сном? Може, опівнічний злодій замишляв погане? І пробудження врятувало нас!
Але люди дратуються і сердяться. І засипають знову потім, не розуміючи, що їх врятували від біди. Або хотіли від них допомоги уявної і молитовної для їх же дорогої людини. Все може бути саме так! Але ми не розуміємо. І не завжди вдячні… Просто так нічого не буває!”.
