У світі, де влада часто міряється здатністю контролювати інших, існує загадковий парадокс сили і слабкості. У деяких людей відчуття сили виникає, коли вони завдають болю іншим. Це може здатися спокусливим, але це лише глибоко вкорінена внутрішня слабкість.
Еріх Фромм, видатний психоаналітик і філософ, у своїй книзі “Втекти від свободи” описує, як влада над іншими стає способом втечі від власної безпорадності. Фромм аргументує, що “садизм є спробою втекти від ізоляції та безпорадності через підпорядкування інших своїй волі”. Тут слабкість не в тому, що людина не має сили. Вона полягає у неспроможності впоратися зі своїм внутрішнім вакуумом. Слабкість вимагає завдавати болю іншим.
Карл Густав Юнг, засновник аналітичної психології, говорив про тінь – аспект нашої особистості, який ми часто не бажаємо визнавати. Бажання завдавати болю іншим може бути проявом темної частини нашого “Я”, яку ми відкидаємо. Юнг стверджував: “Тінь є тим, чим людина не хоче бути, але насправді є, принаймні потенційно”. Таким чином, відчуваючи потребу домінувати над іншими, людина насправді демонструє власну слабкість – небажання або нездатність зіткнутися з темними аспектами своєї особистості.
Вразливість – це не слабкість, а ознака хоробрості
Сила і слабкість – поняття, що часто сприймаються через призму зовнішніх проявів. Проте справжня сила криється не в домінуванні над іншими, а в мужності зіткнутися з власними страхами, вадами та недоліками. Відомий американський психолог Брене Браун у своїх дослідженнях вважає, що вразливість – це не слабкість, а найсильніша міра хоробрості. Браун пише: “Вразливість – це найточніша міра сміливості”.
