«Ото понапивались бабИ, і волають. Який лютий капець!»
Як же я не любила, коли за столом починали співати! Я от прямо соромилась і думала: «Ото понапивались бабИ, і волають. Який лютий капець! Всі люди чують!».
А потім я виросла. Мене попустило. Бо ніхто, звісно, пʼяним не співав. А просто були моменти, коли душа вимагала співу. І це була справжня колективна магія.
А одного разу, коли моя донька була мала і ми з нею приїхали в село до мами, я сиділа літнім вечором біля хати.
Я обожнюю наші південні літні вечори, коли пекуча жара спадає, залишаючи густу млість на вечір. Коли пахне нічними фіалками, абрикосами, мʼятою і любистком. І все це пахуче повітря, здається, можна їсти ложкою – таке воно відчутне.
Так от, сиділа я собі замилована, аж раптом десь, на іншому кутку села, почали співати. У когось за столом, надворі. Тишу розрізали сильні співочі голоси. І у мене завмерло серце. Бо це було красиво і чутливо. До сліз. До спазмів у горлі.
Я згадала, як колись, років з 25 тому, коли я поверталась з села на вихідних, моя старша колега, росіянка (на жаль, ця золота жінка кілька років тому померла), дивилась на мене задумливо і казала: «Завжди дивуюсь, як ви, українці, тримаєтесь купи і бережете своє. Оці твої розповіді, враження, смаколики від рідних – це все надто українське».
Я сміялась, і розповідала, що я космополітка. Вона махала головою на знак незгоди, і повторювала: ти навіть не уявляєш, наскільки ти українка.
Відтоді я обожнюю застільні співи
Потім, на Святвечір, мої друзі – чоловік з дружиною і їхні діти, – заспівали «Добрий вечір тобі, пане господарю!». І на словах «Радуйся! Ой радуйся, земле, Син Божий народився!» мене буквально розірвало на шматки. Емоційно. А це я не супер віруюча людина, яка виросла в часи тотального атеїзму і навіть колись екзамен «науковий атеїзм» здавала.
З тих пір ця колядка – моя улюблена. До сліз. До швидкого серцебиття.
І я обожнюю, обожнюю застільні співи. Коли співають мої подруги і друзі. Жаль, що зараз не часто співається. Взагалі не співається, якщо чесно.
І я б багато віддала, щоб повернутися туди і в ті часи, коли було дитинство, коли збирались за великим столом молоді мої родичі, коли лунали їхні голоси. І було літо, було щастя. І були всі живі…
Радимо також прочитати: Мамині пісні: 5 наймелодійніших колискових українською мовою
Авторка – Зоя Казанжі
Ілюстрація – робота Євгенії Гапчинської
