Психологиня Світлана Ройз розповіла про дієву практику, за допомогою якої кожен може сам себе підтримати, заспокоїти та позбутися тривожності. Потрібна буквально одна хвилина:
“На багатьох семінарах останніх місяців пропоную студентам буквально хвилинну практику. Сісти зручно, можна обійняти себе руками, можна, якщо комфортно, заплющити очі, а можна і не закривати – і почати тихенько співати – гудіти – бурчати для себе самого мелодію – колискову.
Без слів просто голос, його тихі вібрації. Через секунд 10-15 чоловіки і жінки починають ритмічно повільно розгойдуватися, явно розслабляються м’язи обличчя, тіло ніби обм’якає і виникає відчуття, що тяжкість перетікає з голови у таз. Все тіло стає стійкішим, спокійнішим, розслабленішим.
А коли через хвилину всі розплющують очі – на обличчях блукають «окситоцинові» усмішки, погляд глибший, подих спокійніший, думки повільніші, відчуття більшої стабільності та надії. І після цієї практики хочеться випити води чи теплого солодкого чаю. Тому що наше «внутрішнє маля» повертається до життя.
Я, коли хвилююся, зараз співаю собі. Буквально хвилину. Я знаю, що співи, навіть мугикання – допомагають «ввімкнути» парасимпатичні реакції – розслаблення, заспокоєння, повернути собі природну ритмізацію, повернути «достресовий» ритм серцебиття, дихання.
Колискова собі – це регресивна психотерапевтична практика. Найглибша. Ми, обіймаючи себе, розгойдуючись, повертаємо відчуття меж, даємо собі опору, тонізуємо блукаючий нерв. Допомагаємо собі стабілізуватися (так ми працюємо в терапії ранніх травм, коли в житті людини відбувалося щось дуже складне в ранньому, довербальному періоді життя).
А для всіх дітей наші колискові – це створення ще одного простору близькості, простору якогось тонкого зв’язку з родом. простір безпеки, любові та розвитку.
А коли ми співаємо собі – ми самі собі даємо підтримку. Ми – дорослі, даємо підтримку своїй внутрішній дитині, якій може бути зараз страшно. Яка має причини боятися.
Досвід самопідтримки виростає із досвіду підтримки. Ми можемо швидко заспокоїтися, швидко сказати собі заспокійливі слова, можемо «взяти себе в руки» – якщо у нас були в нашому дитинстві ті, хто міг взяти нас надійно на руки і в руки, у чийому спокої, силі, стійкості ми могли розчинити свої тривоги.
Не всі ми мали цей досвід. І часто ми вирощуємо у собі цього спокійного стійкого надійного «внутрішнього батька». Що всередині нас може сказати – я з тобою. Ти точно впораєшся. Ти трохи відпочинеш і діятимеш.
Будь ласка, співайте дітям пісні. Мугикайте, гудіть, вигадуйте свої, співайте ті, які чули від ваших мам та бабусь. Співайте – чоловіки та жінки. У колискових є те, що дає силу – близькості, те, що дає запас сил парасимпатичній нервовій системі
Особливо, коли тривожно, давайте співати собі та дітям колискові.
Спробуйте, будь ласка, просто зараз, чоловіки та жінки, кілька секунд помугикати, погудіти, проспівати – вголос чи про себе. Ви точно відразу відчуєте ефект”.
