Раніше й хворіли не так. Знали кілька хвороб: давить у грудях, коле в боці, сіпає серце, крутить у череві, стріляє в попереку, тягне ногу… І вмирали по-іншому.
Відомий співак українського походження Олександр Вертинський згадує, як помирав дідо. «У дев’яносто п’ять років вирішив, що помирає. Давно пора. Вже й онуки дорослі, час ділити землю, а він живе.
З’їхалися родичі, хто звідки. Стоять. Зітхають. Чекають. Дід лежить на лавці в чистій сорочці день, два, три… не помирає.
Покликали батюшку, причастили його, соборують… не вмирає. На четвертий день напекли млинців, наварили холодцю, щоб поминки справити по ньому, привезли два відра горілки… не помирає.
На четвертий день запхали йому до рук страсну свічку… Дід довго й суворо дивився на них, потім, задувши свічку, підвівся зі смертного одра й каже: «Ні! Не буде діла!» І пішов надвір колоти дрова».
