Фріда Кало, відома мексиканська художниця, залишила вагомий слід у світі мистецтва, особливо завдяки своїм відвертим і часто болісним автопортретам. Народилася вона в 1907 році в Койоакані у Мексиці, мала непросту долю, яка суттєво вплинула на її творчість.
У юності Фріда потрапила у страшну аварію: автобус, в якому вона їхала, зіткнувся з трамваєм. Дівчина отримала численні травми, серйозно пошкодила хребет. Після цього були численні хірургічні втручання, рік провела у лікарняній палаті, прикута до ліжка, потерпала від болю протягом усього життя. Саме в період відновлення після цієї аварії Фріда почала малювати, використовуючи свій біль і страждання як ключові мотиви своїх робіт.
Її особисте життя було настільки ж складним і бурхливим, особливо її шлюб із на двадцять років старшим Дієго Ріверою, також видатним художником. Їхні взаємини були повні пристрасті, зради, розставань та примирень. Цей шлюб сильно вплинув на Фріду, відіграв значну роль у її творчості. Рівера підтримував її як художницю, але їхні взаємини були складними через його численні зради.
Дієго навіть закрутив роман з молодшою сестрою дружини – Крістіною Кало. Цей інцидент стався в середині 1930-х років і став серйозним ударом для Фріди, адже Крістіна була однією з її найближчих родичів. Зрада не лише порушила їхні сімейні стосунки, але й глибоко зранила Фріду. Кало теж не була зразковою дружиною, мала романтичні зв’язки з чоловіками та жінками.
60 років по тому: феномен популярності Фріди Кало
“Я не прошу тебе…”
Своє особисте життя Фріда описувала так: “У моєму житті було дві катастрофи: спочатку автобус, потім – Дієго”.
У Фріди і Дієго були непрості стосунки, вони стали предметом багатьох обговорень. Але є цьому дещо особливо цінне. Урок, який варто засвоїти багатьом або хоча б звернути увагу і задуматися. Наприклад, слова Фріди Кало своєму чоловікові:
“Я не прошу тебе мене поцілувати, і не вибачайся переді мною, коли я думаю, що ти неправий. Я навіть не проситиму тебе обійняти мене, коли мені це найбільше потрібно.
Я не прошу тебе говорити мені, яка я красива, навіть якщо це брехня, і не пиши мені гарних слів. Я не проситиму тебе зателефонувати мені, щоб розповісти, як минув твій день, і сказати, що ти сумуєш за мною. Я не проситиму тебе дякувати мені за все, що я роблю для тебе, і піклуватися про мене, коли душа виснажиться, і, звичайно, я не проситиму тебе підтримати мене в моїх рішеннях.
Я навіть не проситиму тебе послухати мої тисячі історій, які мені хочеться розповісти тобі. Я не проситиму тебе щось для мене робити, я навіть не намагатимусь назавжди бути поруч. Тому що якщо я маю просити тебе про все це, то я більше цього не хочу.”
