Підгледіла в мережі дивовижне. Настільки дивне, що це витягнуло мене з зимової туги. Прочитала список того, що «знецінює» жінок. Зачепилася, звичайно, в першу чергу за своє – «волосся неприродних кольорів». Потім за своє друге – великі сумки. І своє третє – кеди. І далі полетіло до купи: рвані джинси, в’язані светри, прозорі колготки, речі з поліестеру і натурального хутра.
Кеди слід змінити на лофери, великі сумки на клатчі, а волосся фарбувати в природні відтінки. Мені соромно, але зізнаюся, я не пам’ятаю свій природний колір волосся. Замість поліестеру – кашемір, замість хутра – альпака, рвані джинси зашити, в’язані светри розпустити, в прозорих колготках зберігати цибулю.
Мені от цікаво: для кого все це пишуть?
Прокинулася жінка вранці, приготувала сніданок, дітей зібрала. Старшого в школу, молодшого в дитсадок, чоловіка на роботу. Накричав на старшого за те, що розмазав зубну пасту по дзеркалу. Молодший, поки кричала на старшого, наробив у штани. Переодягнула молодшого. Повела в садок, в садку сказали здати тисячу на аніматорів – свято якоъ-небудь осені. Подзвонила вчителька старшого, що він загубив змінне взуття і треба здати дві тисячі на нові мати в спортзал. Запізнилася на роботу, написала пояснювальну, начальник накричав, головний бухгалтер накричав, премії не буде, зарплати на цьому тижні теж і твоя іпотека – твої проблеми.
Зайшла під час перерви у Фейсбук, і зрозуміла, що весь цей апокаліпсис через те, що вона виглядає дешево і з великою сумкою ходить замість клатча.
Далі можна написати мотивуючу статтю, про те, як вона купила не змінне взуття синові, а клатч. Стала ходити всюди з клатчем, і в метро, і в магазин, і сміття виносити. Чоловік, як побачив її з клатчем, так відразу зрозумів, що перед ним богиня. Став в магазин сам ходити і так надихнувся тим, що дружина у нього дорога, знайшов третю роботу, а краще бізнес свій придумав, розбагатів, стали вони продукти додому замовляти, ні, в ресторан кожен день ходити. А на роботу вона ходити не стала, і старший змінне взуття знайшов, молодший почав пісяти в унітаз. А колишній начальник приповз на колінах і подарував їй свою фірму і пальто з альпаки. Хотів шубу, але вона не така, вона дорога жінка, яка не носить хутро.
Я вірю, що клатч, чи червона сукня, або рожеві окуляри або кришталеві черевички можуть стати тим гачком, за який жінка може витягти себе з болота. Тільки одного плаття мало. Знаєте, скільки разів я бачила як людина тривожно хапається за все, що, на її погляд, допоможе їй вибратися. Але потім все скочується назад і зверху намазується товстим шаром провини і як вишенька на тістечку – відчай, що в черговий раз не вийшло.
Тому що дешево – це не коли ти купуєш поліестер замість кашеміру. Дешево – це не про гроші. Будь-яка нормальна людина купує те, на що гроші є. Дешево – це про те, на що витрачається життя. І про те, що іноді недостатньо ресурсу на себе.
Мені, здається, що бути дорогою жінкою, яка знає собі ціну, це не міняти кеди на лофери або навпаки. Це про те, що робити зі своїм єдиним життям. Вибирати те, що тобі підходить з того, що ти можеш собі дозволити. І знати, що робити, щоб дозволити більше. Приймати рішення на свою користь. І не зливати своє життя в нікуди, а проживати його, не чекаючи розпродажів.
Автор – Олена Пастернак
