На білих стінах від легкого руху повітря погойдуються папірці. Більше трьох тисяч. З унікальними рельєфними відбитками та кольорами. В минулому вони були кахлями, дерцятами печей, ручками до дерев’яних скринь, ліпниною в домі та навіть прикордонними стовпами. Сьогодні це документ. З плямами іржі та розводами від задавнілої пилюки. Він засвідчує існування того покоління, зв’язок з яким ми втратили, – пише Таблоїд Волині.
«Втрачена присутність» львівської мисткині Ольги Кузюри – про колективну пам’ять. Точніше, про порушення пам’яті, яке продовжує впливати на сучасних нас.
Ольга Кузюра
На шматках паперу жінка відбила рельєфні сліди декору минулого. Каже, це краса та естетика, що належала до базових людських потреб свого часу. І в певний момент припинила належати.
Доторкнутися – і відчути тепло чийогось дому, запах вечері, попіл від дрів, які століття тому потріскували у вишуканих печах. Мисткиня каже, що вона доторкалася, і те тактильне відчуття історії, що зникає, ні з чим не порівняти. Вона плинна і минуча, крихка не менше, ніж ці шматки паперу на стінах Музею.
Відбитки восновному зібрані на західній Україні. Проект триває вже чотири роки, і щоразу доповнюється чимось новим. Все більше і більше свідчень на поплямованих аркушах складаються у монотонну картину загубленої у часі естетики. Люди ходять уздовж цих стін, ніби читають рядки підручника. Такого зрозумілого, але водночас неживого. Сухого, як стос документів, на яких тільки й лишолося існувати цьому часу, цим людям та цій пам’яті.
