Сидіти на підвіконні, їсти абрикосове бурштинове варення з банки, запивати чаєм. Качати засмаглою ногою і дивитися на захід. Впустити з ноги тапок. Ворушити пальцями.
Йти по вулиці з букетом свіжокуплених айстр, зариватися носом в їх волохаті верхівки.
Повертаючись додому, потрапити під дощ біля самого під’їзду, постояти, закинувши обличчя назустріч співучій небесній воді, а потім забігти додому, переодягнутися в сухе і, загорнувшись у плед або м’який халат на два розміри більше, пити гарячий чай і слухати як краплі стукають по підвіконню.
Розтирати кісточками полин, а потім нюхати пальці, які пахнуть літом – гіркувато, терпко, сонячно.
Йти босоніж по траві, яка коле уїдливо, але не боляче.
У дитячому відділі обніматися з величезними м’якими іграшками, гладити їх по животику.
Їхати в машині, і дивитися, як дорога розгортається попереду, як над вечірнім шосе сідає переливчасто-руде сонце.
Слухати цикад.
Дивитися на величезні близькі зірки.
Спати до упору, а потім прокидатися і якийсь час лежати і усміхатися, тому що ще один день і життя.
Яке це Щастя – не прагнути постійно, не рватися зі шкіри геть, не змагатися, не доводити, а просто – бути.
Бути щасливим.
Олександра Снєг
