Хай де ти опинишся у світі, мати батьківщину і пам’ятати про своє коріння – це велике щастя. Бо там назавжди залишилися найцінніші скарби…
Нам усім потрібні крила
Чим далі ти від України, тим більше ти розумієш її. Часом на відстані ти починаєш чіткіше бачити її рани, перейматися її болем, і задумуватися про її майбутнє. Чим далі ти від України, тим більше ти дізнаєшся про себе.
Якесь простеньке фото зі старезною сільською хатиною в снігу, схожою на бабине, легко може вивести тебе з рівноваги і породити цілу бурю почуттів.
Ти згадуєш акуратно прогорнуті стежки від хати до стайні й від стайні до стодоли, кучерявий стовпчик диму з комина, величезні кучугури до стріхи, вуйків-колядників у теплих кожухах від церкви та дитячі вертепи, смішного сусідського Івана, перебраного на Маланку та малих щедрувальників…
А переписи завиванців, пляцків, горішків, рогаликів, медівників та сирників в старому пошарпаному зошиті нагадують про Святий Вечір, ялинку, сіно під обрусами й народження Спасителя.
Мати свою батьківщину і пам’ятати про своє коріння – це велике щастя. Там залишилися наші скарби: вони у посаджених яблуньках, написаних мамі листах, старих фотографіях у ще старіших пошарпаних альбомах і у бабиних вишитих рушниках… Там назавжди залишилося наше серце, куди б у світі не закинула нас доля.
Нам усім потрібні крила, щоб літати, й корінь, щоб колись повернутися.
Авторка – Olga Ruda
