Про те, чому ми буваємо самотні навіть у шлюбі, і про те, навіщо взагалі потрібні чоловіки та дружини.

Вона симпатична, блакитноока, в синьому купальнику, дуже втомлена. Вже годину вона сидить з однорічною дитиною у басейні. Точніше, як сидить — розважає малюка, розмовляє з ним, возить за ручки за течією аквапаркової річки.

Просто над басейном – біле пластмасове кафе. Там за столиком її чоловік. Сидить, розвалившись, з незворушним обличчям. Перед ним кухоль пива та пакетик сушених кальмарів.

— Сергію, — несміливо і без особливої надії кличе вона чоловіка, — може, ти сходиш за фотоапаратом, сфотографуєш нас?
— Ні, — коротко вигукує Сергій і ще сильніше тисне масою на пластиковий стілець. – Відчепись.

На курорт вони приїхали, як то кажуть, всією родиною. І до аквапарку теж прийшли разом. Але, по суті, ця жінка — самотня людина в аквапарку. Навіть із хлопцем, який стереже зламану гірку, іноді хтось розмовляє. А її Сергій з нею — ні.

Скільки їх, самотніх заміжніх жінок…

“Дівчатка, накидайте мені список добрих жахів”, — пише одна з них на форумі. “А ви які любите, – уточнюють у неї, – типу Хічкока або типу Фредді Крюгера?” “Я ніяких не люблю, я їх боюся, – відповідає вона. – Просто хочу подивитись із чоловіком кіно вдвох. А якщо я не складу програму, він прийде з роботи й уткнеться у свій серіал. І до речі, хороші заспокійливі порадьте також”.

“Складу програму…” Тобто щоб претендувати на увагу чоловіка (ну хоча б частково), треба відтягнути на себе екранних монстрів з розчленуванням. Потрібен чіткий план, кіно та заспокійливі. Чудовий вечір, просто мрія!

Люди ж не для цього одружуються! Не для того, щоб випрошувати, вимолювати і вимагати один в одного час і увагу. Люди одружуються, щоб бути разом. З кимось. Не одному, тобто. Тому самотність удвох — найсумніша і найболючіша з усіх самотностей.

Прочитайте також: 10 причин, чому краще розлучитися, ніж жити в поганому шлюбі

Поодинці взагалі можна прожити і навіть дуже щасливо. Але це якщо ви знаєте правила гри і на них у принципі підписуєтесь.
Якщо кажете, наприклад: я доросла самостійна людина, зараз у мене в пріоритеті кар’єра, пошук себе, печворк, балет і запуск повітряних зміїв, а особисте життя не в пріоритеті, де мені розписатися?

Або: я доросла самостійна людина, щойно після розлучення, до нових стосунків поки не готова, бо мені в них нема що вкласти, а приходити з порожніми руками я не звикла.

Або навіть так: я самотня вовчиця, не знаю слів кохання, хочу сексу та спати на власному ліжку у позі медузи. Все нормально, все ок, маєте право.

Прочитайте також: Цивільний шлюб – це коли жінка вважає, що вона заміжня, а чоловік, що вільний…

Виходячи заміж, ви чекаєте зовсім іншого і маєте на це право

Будь-який шлюб, по суті, шлюб за розрахунком, бо людина, пов’язуючи з кимось життя, на щось розраховує. Іноді на прописку та спадщину, але здебільшого на любов, підтримку, увагу. На живу теплу людину поруч. На те, що вас вибрали і будуть міцно тримати за руку в багатстві та бідності, у хворобі та здоров’ї, у банку та в податковій. Певною мірою, шлюб — найвищий ступінь довіри. Ви довіряєте людині своє життя, а вона вам своє.

– Як я втомилася, — скаржиться колега, яка щойно виписалася з лікарні. — Вдома бардак, діти лізуть на руки, а мені після операції важке піднімати не можна. Вони плачуть і вимагають, я плачу і сварюся, а ще треба вечерю приготувати та ванну відмити.
– Ванну? А чоловік? — питаю.
– Чоловік на дачу поїхав, відпочити. Він же з дітьми сидів увесь час, доки я була в лікарні, — робить вона здивовані очі. – Він дуже добре допомагав!

Допомагав виховувати ваших спільних дітей цілий тиждень, думаю я, але мовчу. Не хочу посилювати її самотність, просто пропоную допомогти з миттям ванни.

“Це твої проблеми”

В іншої колеги чоловік позичив гроші другові, а той узяв і зник. На дзвінки не відповідає, із соцмереж видалився, за чутками, покинув нашу планету і переїхав на Марс. А чоловіка якраз звільнили. А у них кредит на машину та орендована квартира. Загалом, такі земні проблеми, не те що на Марсі.

– Як ви? – хвилюються на роботі. – Чим допомогти?
– Та в мене все гаразд, – пирхає вона. – Машина на чоловіка записана, хай і розбирається. Його проблеми.
– А квартира, їжа? – запитують колеги.
– Квартиру я поки що оплачую зі своїх, він потім віддасть, коли влаштується на роботу. А на їжу… Ну, заробить собі мужик на їжу. Вчора якісь голубці з банки начебто смажили.

Я не знаю, чи її чоловік любить голубці з банки, але знаю, що не хотіла б у скрутну хвилину почути від близької людини “Це твої проблеми”. І так, самотніми бувають не лише заміжні жінки, а й одружені чоловіки. Тут повна рівноправність.

Чоловік чи дружина – єдині родичі, яких ми обираємо самі. Вибираємо саме для того, щоб все у житті — проблеми, рахунки, діти, собаки, спогади — стало спільним. Щоб не тягнути самому погане і щоб можна було розділити радість від хорошого. Щоб завжди було кому “дати п’ять” або тицьнутися чолом у плече.

Не треба зливатися в одну істоту — нехай будуть і особисті друзі, і власні плани, і хобі, так навіть цікавіше. Але відчувати, що хтось точно за вас і з вами, – дуже важливо. Без цього залишається одна лише самотність. І життя в такому шлюбі не більше, ніж у пакетику із сухими кальмарами.

— Я розлучилася з чоловіком через те, як він переходив дорогу, — сказала мені одного разу подруга.
— Тобто? — не зрозуміла я. — У недозволеному місці він її, чи що, переходив?
— Та ні, у дозволеному. Дивився уважно на світлофор, потім на всі боки — і вперед по зебрі широким кроком. Ідеальний пішохід. Я намагалася встигнути за ним, бігла ззаду. І все сподівалася, що він хоча б обернеться, згадає про мене, візьме за руку. Але цього так і не сталося. І я втомилася дивитись на його спину.

Авторка – Женя Батуріна