В маленькому містечку, жив овдовілий швець та виховував маленького сина Дмитрика.
Напередодні Різдва Христового малий підійшов до батька та сказав:
– Таточку, сьогодні до нас завітає Боженька Ісус.
– Не вигадуй синку, – сказав тато.
– Мені наснився сон, де я бачив Спасителя. Він пообіцяв, що прийде.
Хлопчик довго сидів біля вікна та визирав гостя. І тут бачить, біля їхнього паркану на вулиці, двоє хлопчаків б’ють іншого хлопця, який навіть не захищається. Син шевця стрімко вибіг на вулицю, розігнав забіяк та забрав в будинок скривдженого хлопчину.
Вони його вмили, розчесали та добре нагодували. Дмитрик подивився на черевики хлопця та й каже:
– Татку, в мене ж дві пари зимового взуття, а у бідного хлопця діряві черевики. Можна я йому подарую свої валянки, сьогодні ж Різдво?
– Я не проти. – погодився чоловік.
Вони взули хлопчину й той щасливий побіг додому.
Дмитрик знов сів біля вікна та продовжив чекати Ісуса. Несподівано біля дверей будинку з’явився жебрак та постукав у двері. Швець відкрив двері, а чоловік каже:
– Люди добрі! Я не їв вже більш як три доби, дайте, будь ласка, хоча б шматок хліба та ковток води.
– Заходьте в будинок, – запросив Дмитрик.
Сім’я шевців зігріли, напоїли та ситно нагодували чоловіка. І він радісний пішов своїм шляхом, а Дмитрик повернувся на свій пост чекати Христа.
На вулиці вже стемніло, ввімкнулися ліхтарі та почалася хуртовина. Хлопчик щось побачив та покликав батька:
– Татку! Дивись! Там біля ліхтаря жінка стоїть з малою дитиною на руках, вони ж замерзнуть!
Він вибіг на вулицю та забрав їх в будинок. Швець з сином та жіночка з дитям разом повечеряли й Дмитрик каже:
– Таточку, куди ж вони підуть вночі? Ти подивись яка заметіль! Можна вони заночують в нас?
– Синку, а де ж ми їх покладемо? – запитав батько.
– Я ляжу на піч, ти на диван, а вони на нашому ліжку.
– Добре синку, нехай буде як ти хочеш.
Дмитрик примостився на припічку та й заснув міцним сном. Сниться йому, начебто прийшов до нього Ісус та каже:
– Дитя, ти моє любе! Будь щасливий все життя!
– Боженька, я тебе цілий день чекав! – здивовано відповів хлопчик.
– Синку, я до тебе тричі приходив. І щоразу ти мене приймав. Та так, що й придумати не можна.
Вранці прокинувшись Дмитрик помітив в кутку свої валянки, на обідньому столі ароматний пиріг, а на серці – радість, якої ніколи повік не було.
