Вчора в моєму житті сталося страшне. Те, чого, напевно, боїться кожен власник кота. Почалося все, загалом, досить невинно, до малого після школи приїхав приятель, а на вулиці випав перший сніг, і вони пішли у двір.
Приблизно за годину ми виявили, що кота вдома немає. Ми перевернули все, відсунули всі меблі, зазирнули в усі шафи, розклали дивани й перетрусили всі ліжка, а потім пішли шукати його на вулиці. Шукали всюди, у підвалі, на деревах, у клумбах, потім зрозуміли, що він якимось дивом переліз через майже п’ятиметровий паркан, і пішли шукати його за межами двору.
Приблизно о 23 годині я підвернула ногу, а діти зламали сусідський паркан, намагаючись перелізти на пустуючу ділянку. Через пів години у нас розрядилися телефони, і зупинилася перша машина, щоб уточнити, чому ми бігаємо вздовж дороги і кого кличемо.
Я, ридаючи, пояснювала, що загубила голу дитину, яка замерзне в снігу. Чоловіче, якщо ти це читаєш, дякую тобі, ти не вбив мене навіть тоді, коли зрозумів, що це кіт, і героїчно допомагав нам, хоча й намагався триматися від мене подалі та гучним шепотом уточнював у дітей, чи я взагалі нормальна і чи точно кіт існував.
Хвилин через сорок машин було вже п’ять, люди лазили по полю, освітлюючи його фарами, шаруділи пакетами з їжею і кликали Йоду. Усі обмінювалися коньяком, корисними порадами, а одна пара навіть телефонами, сподіваюся, вони будуть щасливі разом.
Години через дві мені почали пропонувати купити такого ж кота просто зараз, бо стало зрозуміло, що нічого, крім промерзлої картоплі, ми в цьому полі не знайдемо. На взуття налипли метри мокрої глини, ми всі були мокрі наскрізь, і довелося йти в дім, хоча б переодягнутися і зарядити телефони.
Вдома, терміново переодягнувши дітей у сухе, я закинула крижані й абсолютно мокрі речі в прання. У пральній машині солодко спав кіт. Його, до речі, обурило, що на нього кинули мокрі шкарпетки.
Випила пляшку коньяку.
Радимо також прочитати: В один не чудесний день ваш кіт зникне…
Авторка – Є. Галицька
