Ми часом кажемо, що в житті бувають темні смуги. І зараз вони набули такого дослівного значення – ворог намагається зламати нашу волю до боротьби, атакуючи енергосистему і намагаючись позбавити наші міста світла, а домівки тепла. І попереду нас можуть чекати ще випробування…
“Я ще ніколи не бачила у людях стільки Світла”
Водночас коли ніч найтемніша – зорі найясніші… Коли нещодавно у Києві не було майже цілий день електрики і зв’язку, я подзвонив під вечір і запитав свою товаришку, як вона у Києві. І почув: “Який світлий день! Я ще ніколи не бачила у людях стільки Світла – усі ділилися, чим могли, підтримували, допомагали…”
На консультації учора я бачив теж таку світлу мить: 7-річний хлопчик з такою невимовною лагідністю обіймав свою маму, сповнену болю втрати чоловіка… У ньому було стільки Світла: і в хлопчику, і в його батьку, історію, про якого я слухав… Непогасимого Світла…
А тоді учора увечері говорив з товаришем, і він переповів підслухану у темному провулку на знеструмленій вулиці розмову між мамою і її дитиною, яка втішала її: “Мамо, ти не бійся темряви, вона не така страшна, а завтра знову буде день!”
І просто хочеться сьогодні на ніч переказати нам усім ці слова дитини і нагадати: ми пройдемо крізь цю темряву і всі випробування завдяки оцьому Світлу, що вглибині нашого серця, нашого народу – непогасимого, невичерпного Світла!
Вкорінюймося у нього, сповнюймося ним і ділімося ним один з одним! Бо темрява ніколи не здолає оцього Світла наших сердець і з ним ми не зійдемо з нашого шляху!
А попереду – неминуче буде Світанок і буде Весна!
Автор – Олег Романчук
