Ми сиділи в одному з центральних ресторанів, і кожного з нас запитали, чого ми хочемо. Після невеликого очікування з’явився офіціант, який приніс наше меню, і в цей момент я зрозумів, що за столом, який був прямо перед нашим, був самотній чоловік, який чекав обслуговування. Коли його обслужили, я сказав одному зі своїх солдатів: йди, попроси цю людину приєднатися до нас. Солдат підійшов і передав моє запрошення. Чоловік встав, взяв тарілку і сів поруч зі мною. Під час їжі його руки постійно тряслися, і він не піднімав голову від їжі. Коли ми закінчили, він помахав мені, навіть не дивлячись на мене, я потиснув йому руку і пішов!

Солдат сказав мені:

– Мадіба, цей чоловік, мабуть, дуже хворий, у нього тремтіли руки, поки він їв.

– Зовсім ні! Причина його тремору інша, – відповів я. Вони дивно подивилися на мене і я сказав їм:

– Цей чоловік був вартовим в’язниці, в якій я був замкнений. Часто після тортур, яким мене піддавали, я кричав і просив води, і він приходив, щоб принизити мене, він сміявся з мене і замість того, щоб дати мені води, він мочився на мою голову.

Він не був хворий, він був наляканий і трясся, може бути, побоюючись, що тепер, коли я президент Південної Африки, я відправлю його до в’язниці і зроблю те ж саме, що він зробив зі мною, гризучи і принижуючи його. Але це не я, така поведінка не є частиною мого характеру або моєї етики. Розум, який шукає помсти, руйнує держави, а ті, які шукають примирення, створюють нації.