Ми йдемо до іншої людини за теплом. За підтримкою. Захистом. Опорою. Силою. Стабільністю. Тілесним контактом. Визнанням. Увагою. І ще безліччю “за”.
Через ту турботу, що недоотримали в дитинстві. За тією любов’ю, що мала дістатись нам по праву, але чомусь обійшла стороною.
Ми йдемо до Іншого з вимогою та розчаровуємось. Тому що Інший відмовляється бути функцією та виконувати всі наші бажання.
Стосунки з партнером можуть скластися тільки якщо ми йдемо до нього за ним самим. Решта стає приємним бонусом. Але не життєвою необхідністю.
Стосунки будуть живими, коли ми маємо життя і без них. Вони виявляться гармонійними, коли в них є свобода та право кожного сказати “ні”.
А для цього наші власні внутрішні дірки мають бути нами побачені, зрозумілі та наповнені. Почуття – почуті та прожиті. Внутрішні процеси – усвідомлені.
Інакше ми звертаємося до Іншого, виключаючи зі стосунків його самого. І б’ємося об скелі байдужості, бо не бачимо його особистості. Боремося із його залежностями, бо закриваємо власні травми. Ранимось об його слова і не йдемо, бо віримо у казки.
Радимо також прочитати: А якщо кохання недостатньо? Три гіркі правди про стосунки
Перш ніж йти до Іншого, зробіть крок до себе
Коли ми маємо здатність бути самі для себе надійною опорою, вірним другом, дбайливим батьком, чужа любов перестає мати таку величезну вагу.
Перш ніж іти до Іншого, зробіть крок до себе. Знайдіть силу. Побудуйте межі. Огорніть себе увагою. Визнайте свої досягнення. Увімкніть внутрішній компас, який вкаже правильну мету, а не зупиниться на першій-ліпшій.
Дайте потребам зазвучати. Тоді вдасться зрозуміти. І спершу самим забезпечити себе тим, що так потрібно.
А Інший перетвориться з інструменту на живу людину. Стосунки з яким будуватимуться не з позиції “треба”, а зі щирого “хочу”.
Радимо також прочитати: Сім фаз подружнього життя, або Якщо кохання “закінчилося”, то воно ще й не починалося
Авторка – Аглая Датешидзе