Історії про те, що жінкам всупереч онкозахворюванню і після проведення хіміотерапії вдалося завагітніти, виносити і народити здорову дитину, викликають щонайменше подив.
Лікарі ставлять умову: якщо не зробите аборт, далі лікувати вас проти онкології не будемо. Але це не зовсім правильно і не завжди випаравдано, переконана старший науковий співробітник відділу хіміотерапії гемобластозів ДУ «Національний інститут раку» Олена Алексик.
Лікар запевняє: шанс стати мамою і народити здорове маля є навіть в онкохворих! У цьому переконалася і 32-річна Катерина Небожко. За мужність у боротьбі із раком і за підтримки лікарів Господь нагородив її материнством.
Коли Катерина дізналася, що вагітна, її радості не було меж. Вона так довго чекала на маля! Скільки клінік вони з чоловіком об’їздили, скільки обстежень пройшли, скільки ліків прийняли – нічого не допомагало. Майже втратили надію… А тут таке диво!
Катерина знала, що вагітна, мало не з перших днів. Уже планувала, як облаштовуватиме майбутню дитячу кімнату, які речі купуватиме, як називатиме таке довгождане дитя.
Якогось дня Катерина прокинулася від гострого болю у верхній щелепі. Через деякий час біль минув. За кілька днів повернувся знову. У стоматолога Катерина почула дві новини – добру і погану – зуби у неї здорові, але причину болю доведеться шукати далі.
Після численних аналізів і консультацій із різноманітними лікарями, жінці поставили діагноз – лімфома І стадії, тобто рак… На цей момент Катерина була на 24 тижні вагітності.
Перервати вагітність заради порятунку свого життя – про це навіть мови не могло бути! Жінка благала медиків: «Робіть зі мною усе що завгодно, тільки збережіть мою дитину».
Після тривалого консиліуму лікарі прийняли непросте рішення – лікувати вагітну. Упродовж двох місяців Катерина пройшла два курси хіміотерапії. Що вона пережила, переказати годі. Єдине, що не дало опустити руки – син, народження якого вона так довго чекала.
На 32 тижні вагітності Катерині довелося зробити кесарів розтин. Перше, що вона кволим голосом запитала у медсестри, отямившись після наркозу: «Де мій Богдасик?». Катерина давно вибрала ім’я для свого, Богом даного, сина.
«Не хвилюйтеся, усе добре. У вас хлопчик. Маленький, проте здоровий», – відказала медсестра. Коли змогла підвестися з ліжка, жінка відразу пішла до сина. Довго стояла біля боксу, в якому лежав малюк, перераховувала пальчики на крихітних ручках і ніжках – боялася наслідків хіміотерапії…
Після цього Катерині зробили ще шість курсів хіміотерапії, і зараз вона перебуває у стані ремісії. Богданчик за фізичними і розумовими здібностями не поступається одноліткам: такий самий жвавий, допитливий і кмітливий хлопчик.
Катерина Небожко стала однією з десятка пацієнток, яких у Національному інституті раку, що в Києві, лікували від онозахворювання під час вагітності і зберегли життя їхнім малятам.
