Вантаж
Учень попросив учителя:
– Ти такий мудрий. Ти завжди в гарному настрої, ніколи не злишся. Допоможи й мені бути таким.
Учитель погодився і попросив учня принести картоплю і прозорий пакет.
– Якщо ти на когось розлютився і затаїв образу, – сказав учитель, – то візьми картоплю. Напиши на ній ім’я людини, з якою стався конфлікт, і поклади цю картоплю в пакет.
– І це все? – здивовано запитав учень.
– Ні, – відповів учитель. – Ти повинен завжди цей пакет носити з собою. І кожен раз, коли на когось образишся, додавати в нього картоплю.
Учень погодився. Пройшов якийсь час. Пакет учня поповнився картоплею і став досить важким. Його дуже незручно було завжди носити з собою. До того ж та картоплю, що він поклав на самому початку, почала псуватися. Вона покрилася слизьким гидким нальотом, деяка проросла, деяка зацвіла і почала видавати різкий неприємний запах.
Учень прийшов до учителя і сказав:
– Це вже годі носити з собою. По-перше, пакет занадто важкий, а по-друге, картопля зіпсувалася. Запропонуй щось інше.
Але учитель відповів:
– Те ж саме відбувається і з тобою. Просто ти це відразу не помічаєш. Вчинки перетворюються у звички, звички – в характер, який народжує смердючі пороки. Я дав тобі можливість поспостерігати цей процес з боку. Кожен раз, коли ти вирішиш образитися або, навпаки, образити когось, подумай, чи потрібен тобі цей вантаж.
Кожна людина – розв’язання чиєїсь проблеми
– Кожна людина на Землі – це розв’язання чиєїсь проблеми, – сказала якось моя мудра бабуся.
Я дуже здивувалася її словами.
– Ти – розв’язання чиєїсь проблеми, – повторила вона.
І пояснила:
– Дар, який дарований тобі, може бути не потрібний всім, але він, безумовно, просто необхідний комусь – твоя усмішка, твоя любов, твоя сила.
Найбільша мудрість
Одного разу вночі в провінції, де розташовувався монастир, пройшов сильний снігопад. Вранці учні, пробираючись буквально по пояс в снігу, зібралися в залі для медитацій.
Вчитель зібрав учнів і запитав: – Скажіть, що нам потрібно зараз робити?
Перший учень сказав: – Слід помолитися, щоб почалася відлига.
Другий припустив: – Потрібно перечекати у своїй келії, а сніг нехай йде своїм шляхом.
І знов інший сказав: – Тому, хто пізнав істину, має бути все одно – чи є сніг чи немає його.
Вчитель мовив: – А тепер послухайте, що я вам скажу.
Учні приготувалися слухати найбільшу мудрість.
Вчитель обвів їх поглядом, зітхнув і сказав: – Лопати в руки – і вперед!
Мораль: не забувайте про те, що дійсно працює – дія!
Що замовляєш, то й отримуєш …
Жінка їде роздратована в тролейбусі й думає:
– Пасажири – хами та грубіяни. Чоловік – п’яна скотина. Діти – двієчники та хулігани. А я – така бідна і нещасна …
За спиною у неї стоїть ангел-хранитель з блокнотиком і все записує по пунктиках:
1. Пасажири – хами та грубіяни.
2. Чоловік – п’яна скотина … і т.д.
Потім перечитав і задумався:
– І навіщо їй це потрібно? Але якщо замовляє, будемо виконувати …
Чому люди кричать?
Одного разу учитель запитав учнів:
– Чому люди при сварках підвищують голос?
– Мабуть, вони втрачають спокій, – припустили учні.
– Але навіщо підвищувати голос, якщо друга людина знаходиться поруч з тобою? – запитав учитель.
Учні здивовано знизували плечима. Їм це і в голову ніколи не приходило. Тоді учитель сказав:
– Коли люди сваряться і невдоволення між ними зростає, їх серця віддаляються. А разом з ними віддаляються і їх душі. Щоб почути один одного, їм доводиться підвищувати голос. І що сильніше їх образа і злість, то голосніше вони кричать. А що ж відбувається, коли люди закохані? Вони не підвищують голосу, а говорять дуже тихо. Їх серця знаходяться зовсім поруч, а відстань між ними практично повністю стирається.
– А що відбувається, коли людьми править любов? – запитав Вчитель. – Вони навіть не говорять, а тільки перешіптуються. А іноді й слів не треба – їх очі говорять про все. Не забувайте, що сварки віддаляють вас один від одного, а слова, сказані на підвищених тонах, збільшують відстань багаторазово. Не зловживайте цим, тому що настане день, коли відстань між вами збільшиться настільки, що шлях назад ви вже не знайдете.
