Був собі один хлопчик, який жив із дідом на хуторі. Щоранку дід, який був християнином, читав Біблію. Онук намагався наслідувати його, та одного разу запитав:
“Дідусю, я намагаюся читати Біблію, але не розумію її. І навіть якщо мені вдається щось зрозуміти, то швидко це забуваю. То навіщо це взагалі робити? Краще я не буду читати”.
Дід тихенько закінчив підкидати вугілля до печі з корзини, що була поруч, а потім попросив онука: «Іди до річки і принеси мені води в цьому кошику».
Хлопчик побіг, але, звичайно, у кошику не залишилось води. Дідусь посміхнувся і сказав: “Ти повинен бути трохи швидшим. Давай, біжи до річки і повертайся з водою». Але й друга спроба виявилася невдалою.
Онук, не встигнувши віддихатися, вирішив, що зробити це неможливо, і почав шукати відро. Але дід наполягав: «Я не просив принести відро води, а кошик з водою. Повернися до річки».
Хлопець знав, що це неможливо, але знову пішов до річки, щоб довести це дідові. Яким би швидким він не був, вода все одно просочувалася через отвори в кошику. Він повернувся з річки з порожнім кошиком, кажучи: “Бачите? Це намарно!“
“Ти впевнений?” ― запитав дідусь. ― “Подивися уважно”. Онук дивився на кошик, який раніше був увесь чорний від вугілля, тепер він став зовсім чистим!
“Дитино, це те, що відбувається, коли ти читаєш Біблію. Ти не все зрозумієш, і не завжди будеш пам’ятати про те, що прочитав, але коли прочитаєш, це змінить тебе зсередини. Так працює Бог у нашому житті: він очищає і повільно формує нас, щоб ми ставали більше схожими на Нього».
