Мама дофарбовує брови і вигукує: «Колю, збирайся. Нам через годину треба бути там».
Тато лежить на дивані і не перепитує: «Куди?».
Мама: «На новорічну фотосесію в студію. Швиденько, я сказала! Божена, йди мама тобі платтячко вдіне святкове. Хутенько!».
Тато, чухаючи пузо: «Іра, нікуди я не поїду!».
Мама: Коля, не нервуй мене зранку. Як я, по-твоєму, маю в Інстаграмі людей вітати з Новим роком?! У мене ж немає жодної гарної фотографії. Що виставити? Ти про це подумав? Звісно, ні! Нащо воно йому?! Але, коли тобі щось треба…».
Тато встає: «Іро, не починай! Не заводься! Зараз я тебе біля нашої ялинки вдома клацну і буде нормальний контент».
Мама, не відволікаючись від дзеркала: «По-перше, не лести собі, завести ти мене давно не можеш, вже не кажу про те, щоб відклацати нормально. А, по-друге, яке вдома? В нас йолка стоїть на табуретці в коридорі. Це, по-твоєму, гламур? Це я так маю на весь Інстаграм спозоритись? Я ж лайфстайл блогер, а не гамно собаче! Одягайся, не дратуй! Божена, іди сюди! Сідай, доця, гарне плаття, правда? Блистить!».
Тато: «Не зрозумів, ти оце щойно про відклацати не фотки мала на увазі, правда ж?
Мама: Колю, кофта у шафі, чисті труси на батареї. Збирайся! Божено, не витирай кози об плаття!».
Тато виймає щось з шафи: «Іро, що це за кофта така?! Я таке не вдіну. На ньому олень намальований. Мене пацики засміють».
Мама: «Колю, олень – то твоя тотемна тварина. Прошу, одягайся. Глянь чи стрілки рівно нафарбувала, ану?».
Тато дивиться на маму і рже: «Ірка, ну ти і напацькалась? Чого в тебе стрілки закінчуються на вісках? Я знаю на кого ти схожа! Точно, на Тутанхамона! Пам’ятаєш, ми передачу бачили про його саркофаг? Це ти цим так надихнулася, так? А це що шиньйон? Ну Бейонсе прям!»
Мама шепче, щоб дитина не почула: «Іди в дупу, Колю. Божена, я тобі що сказала? Що мама тобі казала? Не відривай етикетку від плаття, закинь її за комір. Мені ще його назад в магазин вертати після фотосесії».
Божена: «Я хочу какати».
Мама одягає пальто: «Доцю, клич тата, я вже взута. Їдемо! Де твоя шапка? Коля!!!».
Тато, шукаючи ключі від машини: «Та йду! Не кричи! Задовбала, точно, як її мамонька».
Мама з коридору: «Я все чую, придурку! Не чіпай мою маму! То свята жінка!».
На фотосесії:
Фотограф: «Станьте біля ялинки, обійміться, посміхайтесь, дивіться в камеру!».
Мама, посміхаючись: «Колю, досить чухатися!».
Тато: «Та кофта кусюча, зараза! Вже вавки собі на шиї роздер. Іра, ще довго? Тут жарко, в мене піт по дупі тече».
Мама посміхаючись: «Ми тільки почали. Не ний! Ми ще навіть на санках біля каміна не сфотографувались, а тобі вже млосно, як дитина мала!».
Фотограф: «Посміхаємось!».
Мама крізь посмішку: «Колю, ти можеш на мене не дихати?! В мене зараз туш потече?».
Фотограф: «Голову ліворуч, посміхаємось!».
Тато, дивлячись в камеру: «Іра, не махай тим шиньйоном! Зараз мені очі виб’єш! Боже, коли це закінчиться?».
Божена: «Я хочу какати!»
Фотограф: «Татку, візьміть доцю на плечі. Мама, станьте біля них праворуч і вдавайте, що розпаковуєте подарунок. Так, саме так, більше емоцій, добре».
Тато позуючи: «Ірцю, ти що пукнула?»
Мама, не випускаючи бутафорський подарунок з рук: «Ти ідіот чи що, я не можу зрозуміти?».
Тато: «Та смердить щось, труба. Чуєш? Фу, як здохло шось».
Божена: «Я покакала».
Мама криком: «Божено, ти що? Я тобі скільки раз казала, треба проситись! Не доходить? Дівка здорова, сере в штани! Як не стидно! Іди стань там в куточку і чекай нас, ще годинка і буде все».
Фотограф: «Тату, мамо, вилазьте на ліжко і вдавайте, що б’єтесь подушками. Мамо, більше грації! Тату, дивіться в кадр! І скажіть, будь-ласка, вашій доці, щоб не лизала гірлянду на ялинці».
Мама знов кричить: «Божено, зараз дам по дупі! Що це за дитина, я не знаю. Колю, не махай мені подушкою перед мордою. Мене не буде видно на фото».
Тато в пів голосу : «Іро, це якесь знущання. Скільки ти за це заплатила?».
Мама: «200$», збрехала, бо насправді 400$.
Тато: «Я тобі зроблю вдома!».
Фотограф: «Тату, більше руху! Бийте маму подушкою, бийте! Мені треба екшин! Більше емоцій! Звільніть вашу пристрасть!».
Мама крізь посмішку, мотиляючи подушкою і намагаючись відтопирити попу: Ти чуєш, що тобі людина каже?! що ти, як кілка ковтнув! Бий нормально! Бий!».
Тато замахується подушкою із-за вуха: «На!!!! На!!!! На!!!!».
Мама падає з ліжка. Підводиться. Шиньйон на бік, накладні вії відпали, одна висить над губою: «Ай, ти що, хворий? Ти мені ледь ключицю не зламав, придурку кончаний!»
Фотограф: «Думаю, досить. Зробили багато вдалих фото, буде з чого вибрати. Дякую!».
Тато, з полегшенням: «Слава Богу! Божена, вийми новорічну іграшку з рота і віддай тьоті. То не наше. Бери курточку. Поїхали додому!!
Їдуть в машині мовчки. Вкакана Божена заснула на задньому сидінні.
Мама, перериваючи тишу, починає плакати: «Я не можу повірити, що ти мене вдарив, Колю. Я просто в це відмовляюся вірити».
Тато: «Ірко, ну ти і бензопилка! Ти мене сама просила? Просила! Екшин вам подавай! І я ще й винен. Ну капець!».
Мама витирає сльози: «Це кінець. Я забираю малу і йду до батьків жити!».
Тато: «Ага! Йди! Шиньйон не забудь, придуркувата!».
Через два тижні у маминому Інстаграмі з’являється свіже новорічне фото, на якому вся сім’я обіймається біля студійної ялинки, тримаючи в руках бенгальські вогні. Підпис до фото «Друзі, з Новим роком! Пам’ятайте, немає нічого важливішого за любов і сім’ю! Бережіть і поважайте одне одного. Дякую тобі, коханий, за розуміння і підтримку. Ти в мене найкращий. Завжди поряд, завжди надихаєш бути ніжною та люблячою. Дякую фотографу, що зовсім випадково підловив спонтанний момент нашого сімейного щастя. Випадкові кадри – найкращі. Ставте лайки, якщо вам сподобалось це фото. Ваша Іріша Даймонд».
Катя Бльостка
