Є люди, які з незрозумілої причини регулярно потрапляють у хворобливі стосунки, страждають від нещасного кохання, живуть із тиранами чи невдахами. Вони не знаходять у собі сил, щоб розірвати стосунки, які приносять лише біль та розчарування. А якщо і зважуються на пошук більш надійного супутника життя, то на їхньому шляху зустрічаються лише недостойні кандидати і нові стосунки стають копією попередніх. Чому ж те, що іншим дається просто і природно, саме гармонія в особистому житті, для цих людей недоступне?

Щоб у цьому розібратися потрібно, розуміти, що будувати стосунки ми вчимося, не в період статевого дозрівання та першого кохання. Це відбувається набагато раніше. Вступаючи вперше у любовні стосунки, ми вже маємо в голові ту модель, за якою вони розвиватимуться.

Якою вона буде, залежить від наших ранніх відносин, які почалися в перші роки нашого життя в батьківській сім’ї. Якщо в ній панували любов і гармонія, то у дитини формується така модель взаємин, яка у дорослому віці допоможе їй здобути щастя в особистому житті.

Якщо в ранньому дитинстві людина отримує досвід умовної любові, коли її люблять за щось, то це накладає негативний відбиток на всі її подальші стосунки.

На підставі способу взаємодії, який був засвоєний дитиною в боротьбі за любов і увагу батьків, можна виділити кілька моделей поведінки людей, які вступають у дисгармонічні відносини.

Модель «Жертва»

Для жертви характерна надмірна потреба у коханні та схваленні. Вона готова віддати партнерові відповідальність за своє життя і за все, що в ньому відбувається. Жертва не впевнена ні в собі, ні у своїх силах, ні у своїх можливостях, тому необхідність самостійно ухвалювати рішення її лякає.

Вона намагається триматися в тіні зі страху не виправдати очікування оточуючих. Власні успіхи вважає не особистою заслугою, а збігом обставин. Жертва схильна порівнювати себе з оточуючими, відзначаючи, що інші більш значущі, розумні та красиві, готова догоджати їм у всьому, бути для всіх зручною. Часто та жорстко критикуючи себе, вона погано переносить критику з боку оточуючих.

За зовнішньою скромністю жертви ховається внутрішнє, несвідоме уявлення про ідеальне Я, якому необхідно відповідати. Цей ідеальний образ перевершує оточуючих за всіма якостями. Досягнути його стандартів у реальному житті неможливо, а прийняти себе зі своїми недоліками жертва не може. Коли вона лає себе, то хоче, щоб їй заперечили і тим самим підтвердили її відповідність цьому ідеальному уявленню про себе.

Обмежуючи себе в самореалізації, жертва не усвідомлюючи того, починає відчувати ворожість до оточуючих. Це пов’язано з тим, що вона може пробачити іншим, що вони успішніші. Жертва починає відчувати несвідомий страх, що люди дізнаються про це і перестануть добре ставитися до неї.

До формування такого патерну призводять завищені вимоги батьків, відповідати яким дитина через вік не може, критика і тенденція порівнювати його з іншими дітьми, які кращі за всіма параметрами. У результаті у дитини з’являється уявлення, що вона взагалі не може відповідати будь-яким вимогам.

Постійне невдоволення батьків сприяє розвитку страху зазнати поразки в будь-якій діяльності. А якщо їй іноді й вдавалося заслужити похвалу, то слідом за цим пред’являлися ще жорсткіші вимоги, які забирали останню надію колись отримати схвалення батьків. Це сформувало у дитини страх досягти успіху.

У міру зростання установки батьків стають внутрішніми установками дитини. Завищені вимоги та жорстка самокритика походять від неї самої. З дитинства вона затямила, що краще та безпечніше не матиме своїх бажань, проявляти менше активності та бути непомітною.

Вступаючи у стосунки, така людина буде прагнути розчинитися в партнері, передати йому повну відповідальність за своє життя, очікуючи, що він оберігатиме і керуватиме. Як наслідок, жертву несвідомо тягне до домінуючих осіб, які диктуватимуть їй свої умови. Критика партнера повертає у звичну атмосферу дитинства та уявної безпеки. Невпевненість у собі підтверджує, що вибір партнера правильний, оскільки без мудрого керівництва їй не вижити.

Модель «Мученик»

Для людини характерна невпинна турбота про інших. Ці люди страшенно бояться самотності і всіляко прагнуть її уникнути. При виборі обранця можуть зупинитися на першому-ліпшому, тільки б не залишатися без пари. Як правило, такий вибір виявляється не найуспішнішим, їм постійно зустрічаються ті, хто готовий перекласти відповідальність за своє життя на інших. Надалі мученик починає контролювати кожен крок ненадійного партнера. Таке життя дуже сильно вимотує, мученик втомлюється і прагне зробити так, щоб усі були в курсі того, на які жертви він іде. Для нього характерне прагнення переробити іншу людину. Коли це не вдається, у нього виникає сильне почуття образи.

До формування такої моделі взаємодії призводить дитячий досвід того, що любов потрібно заслужити. Таку дитину батьки переконали, що факт її існування завдав їм багато незручностей і потрібно це якось компенсувати. Вони ніколи не були повністю задоволені. Дитина, поступово озлоблюючись, почала почуватися обділеною, за що вона повинна отримати розплату.

Але при цьому їй була життєво необхідна любов батьків Через їхні суперечливі реакції, дитина не розуміла, чого від неї хочуть. І зробила висновок, що завдає лише клопотів і недостойна любові. Єдиний шанс заслужити любов – бути потрібною та корисною.

Нею керує страх, що якщо оточуючі дізнаються яка вона погана, то не любитимуть її. Тому потрібно постійно контролювати їх, щоб вони ні про що не здогадалися. Таким чином, самотність, яка так сильно лякає, підтверджує її нікчемність.

У дорослому житті ця людина завжди розриватиметься між жагою любові і почуттям власної нікчемності. Вона буде невпинно робити все, щоб заслужити любов оточуючих, але в глибині душі відчуватиме, що її не варта і викриття може статися будь-якої миті. Вона хоче зробити людей залежними від себе, але ставє ще більш залежною від них.

Щоб не залишитися на самоті, вона готова терпіти будь-які образи та приниження. Їй життєво необхідна увага і подяка, від цього залежить її самооцінка, це підтвердження того, що вона все-таки гідна любові. Прагнучи переробити інших, вона задовольняє власне прагнення досконалості, яке виявилося недосяжним. Її дії мають корисливий характер, за свою турботу вона хоче отримати сповна. Коли цього не відбувається, вона відчуває сильний гнів, який може знайти вихід у депресії та соматичних захворюваннях.

Кохання для Мученика – це розчинення в іншому, і одночасне поглинання іншого. Він не визнає особистої незалежності. Саме тому з усіх можливих мученик вибере собі такого партнера, який у своєму психічному розвитку зупинився на рівні підліткового віку та потребує опіки та контролю. Часто його вибір падає на людей, залежних від алкоголю чи наркотиків. Самодостатня людина мученикові не буде цікавою, такий союз не надасть можливості для задоволення її внутрішніх потреб.

Модель «Садист»

Людей цього типу характеризує прагнення абсолютної влади. Їхня мета – зробити людину покірною та безпорадною за допомогою приниження та поневолення. Вони прагнуть експлуатувати партнера, завдавати йому страждань і отримувати від цього задоволення.

Страждання не обов’язково є фізичними, це лише крайній варіант садистських проявів, найчастіше зустрічається моральна дія.

Для садиста дуже важливо, щоб у партнера не було власних бажань, цілей та почуттів. Його обранець не має права на висловлювання претензії своєму «панові». У стосунках садист перевиховує партнера, за принципом, що більше жорсткості та критики, то краще. Він завжди відчуває слабкі місця жертви і тисне саме на них.

Улюблена гра садиста – це гра на почуттях партнера. Йому подобається руйнувати плани та надії інших, перешкоджати здійсненню їхніх бажань. Відповідальність за свої дії він передає жертві – “Сама довела”.

Свої негативні якості садист проєктує на оточуючих, тому вони в його уявленні ворожі та гідні зневаги. Це пояснює такі особливості садиста, як мстивість та повна відсутність співчуття. Садисту життєво необхідні нервові струси, тому що його емоційний світ порожній і це єдине, що допомагає йому почуватися живим.

Садистські нахили можуть перейматися як батьківська модель поведінки чи формуватися у процесі виховання. Це результат глибокої душевної самотності у ворожому та небезпечному світі. Умовами для розвитку садистських нахилів є відчуття емоційної покинутості в ранньому віці у поєднанні з образами та жорстокістю, психічне захворювання чи алкоголізм батьків, непередбачуваність покарань та неможливість зрозуміти як їх можна уникнути, емоційна неврівноваженість батьків.

Такій дитині батьки донесли, що вона ніхто і ніщо, що вони вільні робити з нею що хочуть, а її справа підкорятися і бути у всьому винною. Зі свого дитинства він робить висновки, що він настільки поганий. Що любити його неможливо, життя небезпечне і непередбачуване, оточуючі люди небезпечні і не гідні любові та поваги. Для образ і принижень не потрібні особливі причини, щоб вижити, треба боротися, контролювати інших і змусити їх боятися. Він розуміє інших тільки, коли вони страждають, а отже, потрібно змусити їх страждати, щоб вони стали зрозумілими і безпечними.

Для садистського задоволення недостатньо простого підпорядкування, важливий процес руйнування самостійності та незалежності обранця. Він будує взаємини, спустошуючи і підкоряючи собі партнера. Його приваблюють люди, сповнені життєвої енергії, яких необхідно зламати.

Але перебувати з садистом тривалий час може тільки та людина, чиє Я вже було надламане, і звернення садиста хоч частково відповідає тому, що він реально про себе думає. При цьому мучитель сам впадає в залежність від своєї жертви, і якщо вона вирішить його залишити, то він буде у крайньому розпачі.

Нарцисична модель

Нарцис використовуватиме партнера для підтвердження власної ідеальності. Якщо обранець не справляється із цим завданням, то нарцис вирушає на пошуки того, хто виконає його успішніше.

Дитячо-батьківські відносини нарциса, як правило, відрізнялися уявними любов’ю та турботою. Дитина служила об’єктом для задоволення марнославства батьків. У виховному процесі вони активно використовували надмірну похвалу та опіку.

Пред’являючи дитині високі вимоги, вони керувалися власними уявленнями у тому, яким має бути їхнє чадо, не враховуючи його справжні переживання і бажання. Такі батьки давали дитині так багато, що вона перестала відчувати від цього радість.

Вже тоді в неї склалося уявлення, що це не просто так, а внесок у її майбутнє, отже, борг перед батьками зростає. Вона знала, що на неї покладено величезні очікування і відчувала страх їх не виправдати.

Надмірна опіка не дала такій дитині можливості навчитися долати труднощі та брати на себе відповідальність. Ставши дорослою, вона не може усвідомлювати свої справжні бажання і здатна жити виключно в атмосфері підтримки та захоплення.

Любовні взаємини викликають у неї велику скруту, означають необхідність знову відповідати завищеним вимогам і приховувати свою недосконалість. Їй потрібна така людина, яка зніме з неї тягар відповідальності і безперервно демонструватиме свою любов і відданіст

Відсутність похвали провокує в нього сильну тривогу. З одного боку людина прагне стосунків, а з іншого – боїться їх.

Широкий спектр дисгармонійних відносин не вичерпується цими моделями взаємодії. Іноді складно застосувати чітку типологію, оскільки кожні стосунки унікальні. Загальним критерієм для таких союзів є відсутність любові як такої.

Авторка – Ірина Нікнютьєва