Критики називали її генієм, а скульптура, де сестри відчайдушно тягнуться одна до одної, розривала серце кожного, хто її бачив. Але спочатку дівчинку, яка мала синдром Дауна, поклали до психлікарні, щоб сестра-близнючка її не копіювала.
Джудіт і Джойс
У 1943 році в штаті Огайо в звичайній американській родині зі звичайним прізвищем Скотт народилися дівчатка-близнючки. Їх назвали Джудіт і Джойс. Хоча вони були близнюками, всіх дивувало, як разюче вони несхожі. Джойс була гарненькою, Джудіт вважали страшненькою. Але батьки твердо мали намір жодну не виділяти. Їх з самого початку однаково одягали, заохочували дружити і допомагати одна одній, дарували однакові іграшки. Джудіт, щоправда, була трохи дивна: майже не говорила і розуміла, здається, тільки своїх родичів. Але всі сподівалися, що школа це виправить.
Сімейна ідилія зруйнувалася, коли дівчаткам виповнилося сім років і вони пішли до школи. На вступному тестуванні Джудіт не змогла відповісти на жодне запитання, хоча теми порушувалися такі, які вона добре знала. Згодом з’ясувалося, що у неї порушення слуху – ускладнення від скарлатини. Рідних вона розуміла завдяки читанню по губах, розпізнавала слова з інтонацій.
Батькам сказали, що вона принципово не здатна до навчання і що для другої доньки буде краще, якщо Джудіт віддадуть до спеціального закладу. Інакше, завдяки ефекту близнюків, Джойс буде постійно опускатися до рівня сестри.
Так, через поганий слух дівчинку віддали в психлікарню. У неї був синдром Дауна і вона мала незвичну зовнішність. Дівчаток розділили і це була трагедія для обох.
У клініці Джудіт не переставала думати за Джойс. Напевно, це було найстрашнішим спогадом для Джудіт – як батько вночі, щоб Джойс не бачила і не плакала, на руках забирає доньку, що заважає сестрі жити повноцінно, до автомобіля.
Те, що Джудіт синдром Дауна і вона «напевно, буде дурною», батьки знали з першого року її життя. Тоді про синдром відомо було небагато. Маму з татом одразу попередили, що помре їхня дочка ще в підлітковому віці. Можливо тому (в тому числі) вони зважилися розділити близнючок. Але спочатку вони таки мали надію. Адже Джудіт гралася, як інші діти, освоювала прості побутові навички і так раділа життю!
Такі історії в 1950-х роках траплялися дуже часто. Вони закінчувалися тим, що одного разу, через багато десятиліть, поміщений до клініки родич помирав. Інші родичі або забували про нього, або згадували з соромом: не тому, що викинули близьку людину зі свого життя, а тому, що у них була така ось «неправильна» близька людина.
Джудіт справді дуже вплинула на розвиток Джойс. Дівчинку ніби підмінили. Нині у неї діагностували б можливий розвиток депресії, а тоді вона раптом стала дуже сумною дитиною. Тоді депресію уже діагностували у дорослих, але не у дітей. Саме з цим діагнозом потрапила до клініки мати дівчаток. Цей жахливий вибір батьків позначився на них обох. У батька стався один інфаркт, а згодом і ще один. Джойс осиротіла в одинадцять.
Сестринська любов
Після школи Джойс твердо вирішила стати медсестрою і піклуватися про хворих дітей. З-поміж усіх дітей вона вважала за краще опікуватися малюками з синдромом Дауна, бо вони нагадували їй Джудіт. Заради цих малюків вона вивчилася на клінічного психолога, підвищила кваліфікацію до фахівця з особливостями розвитку. Але жоден з її маленьких пацієнтів не був Джудіт. Бо хіба може одна людина замінити іншу?
Джойс писала вірші і книги, а рана не затягувалася, яким би поважним не вважався метод роботи з болем через мистецтво. Джойс виступала з доповідями і боролася за права людей з ментальними проблемами, але рана не затягувалася, бо за Джудіт ніхто не боровся в її сім років.
У 42 роки Джойс зрозуміла, що сестра можливо все ще жива, всупереч усьому, що їй говорили. Тисячі людей з синдромом Дауна переживали підлітковий вік! Одиниці доживали до п’ятдесяти, але навіть один шанс з мільйона – це ж все одно шанс. Джойс спочатку буквально тероризувала маму. Та не хотіла відповідати на жодні запитання, заливалася сльозами, просила забути про це. Джойс була жорсткою та непохитною.
Вона з’ясувала все, що могла, підняла всі документи, до яких знайшла доступ, і знайшла клініку, в яку поклали сестру.
Джудіт була живою. Це було майже неймовірно. Люди з синдромом Дауна рідко жили так довго. Люди з синдромом Дауна в психлікарнях були доведені до відчаю. І навіть, якби там і знайшлася хороша людина, то Джудіт її навіть не почула б! У медичній картці про неї були тільки самі лише невтішні відгуки: не контактує з оточенням, не ладнає з дітьми, тривожна, в їжі неохайна, рве одяг, іноді проявляє агресію. Не дивно, що їй давали психотропні речовини.
Можна було очікувати, що від колишньої Джудіт не залишилося майже нічого, або навіть зовсім нічого. Але Джудіт залишилася сама собою. Побачивши Джойс, вона заридала. Вона одразу впізнала сестру – дорослу, у якої були уже свої діти, яка мала іншу зачіску і була в іншому одязі. Яка різниця, якщо це була Джойс! Яка різниця, думала Джойс, що в ній не залишилося від Джудіт нічого, якщо це все таки Джудіт!
Джойс пройшла всі кола бюрократичного пекла, оформляючи опіку над сестрою на себе. Увесь цей час вона відвідувала Джудіт, хоча ці візити були окремим пеклом. Адже Джудіт побачивши сестру, плакала так, що могло розірватися будь-яке серце. Діти Джудіт згадують свій жах під час цих візитів. Але в сорок чотири роки Джудіт повернулася до сім’ї. Вона поїхала з Джойс в новий будинок сестри, що у штаті Оклахома.
Неймовірний збіг, але саме в Оклахомі працював єдиний тоді центр художньої реабілітації. Джойс, пам’ятаючи запис з карти Джудіт, про те, як вона, маленька, весь час намагалася в клініці малювати, а медсестри відібрали у неї олівці через «агресивність», записала її в цей центр в надії порадувати і повернути інтерес до життя. Два роки Джудіт відвідувала його, але її нічого не цікавило. Їй говорили ліпити, а вона лише м’яла глину. Їй говорили малювати, а вона механічно залишала лише кольорові плями на папері. Джойс, дивлячись на це, зрозуміла, що мистецтву більше немає місця в світі Джудіт. Цю частину Джудіт зруйнували.
Скульптури Джудіт коштують тисячі доларів
Якось Джудіт потрапила на урок роботи з текстилем і це її захопило. Вона вперше дивилася на те, що відбувається з інтересом. Жінка схопила нитки і якісь гілочки і почала створювати щось дивовижне, експресивне, до того ж абсолютно безформне. Це була її перша текстильна скульптура.
Значно пізніше, під час однієї з перших виставок, професійні критики вигукнуть: ці скульптури коштують тисячі доларів! А поки це був просто шанс повернути сестрі Джойс інтерес до життя.
Джудіт прожила неймовірно довго як для жінки з синдромом Дауна, що опинилася в дитинстві в психіатричній клініці серед байдужих людей, тридцять років ковтала психотропні препарати, тридцять років не могла знайти собі друга і забути свою сім’ю, – шістдесят один рік. Вона жила заради творчості. Вона творила і не зупинялася.
Вона завжди знала, коли закінчувала роботу. Майже завжди робила кожну скульптуру в подвійному екземплярі – вона створювала близнюків. Її скульптури близнюків тугнулися одне до одного. Її скульптури були крихітними і величезними. Коли керівники і викладачі центру зрозуміли, що бачать перед собою, Джудіт видали окремий стіл і карт-бланш. Вона творила за своїм столом багато років, залишаючи на ньому незакінчені роботи до наступного візиту. Їй навіть дозволялось брати будь-який предмет або матеріал.
Якщо скласти всі роботи Джудіт, виставити їх за часом виготовлення, виходить щось неймовірне: це єдина повість про її життя. Яскраві, радісні спогади дитинства на самому початку. Далі похмурі, темні скульптури, що говорять про розлуку і життя в клініці. Близнюки, що тягнуться одне до одного – постійний мотив в цій повісті, першої в світі поєднаної розповіді, що створена свідомо невербальною людиною.
Вираз страху поступово сходив. Вона стала впевненою в собі, повною внутрішньої гідності пані. Полюбила яскраві прикраси, строкаті шарфи – одягалася зовсім як прийнято серед екстравагантних художниць. Звідки в неї залишалося стільки сили, щоб після тридцяти років ув’язнення, принижень повернутись як особистість? Одного мистецтва для цього мало. Відповідь, напевно, тільки в одному імені: Джойс. Сестринська любов зробила можливою цю неймовірну історію, сестринська дружба з колиски до зустрічі після довгої розлуки і далі.
Коли на першій виставці роботи Джудіт побачили критики, то просто ахнули. Рівень експресії, підбір фарб і фактур, – все це ставило рукотвори жінки з синдромом Дауна в один ряд з абстракціоністами початку ХХ століття. Різниця була в тому, що замість фарб або гіпсу Джудіт використовувала нитки і ганчірки поверх твердої основи.
Джудіт Скотт померла в 2005 році. Її скульптури зберігаються в музеях Нью-Йорка, Лондона і Парижа. Їхня ціна доходить до $20 тис., а якби всі ці скульптури залишили у вигляді єдиної повісті, ця композиція була б неоціненною, – так кажуть мистецтвознавці. Ті, хто потрапляв в зал з цими скульптурами наживо, нічого не знаючи про художницю, розповідали потім про дивне відчуття, про майже надприродний трепет, який охоплював їх. Ніякої магії. Просто геніальність, маленької, глухої жінки зі синдромом Дауна.
