Берлін. Стою в черзі в маленькому супермаркеті. Переді мною пара років по 70. Дуже емоційно говорять, якщо коротко, то таке:
Вона: “Еті укрАінци савсєм абнаглєлі! Аружіє ім шлют, деньгі наші кровниє отдалі! Ім мало!”
Він: “Мало ім!”
Вона: “Хатят нам іспаганіть і дєвятоє мая!”
Він: “І нє гаварі! Бандеравци! Нічево, Маша, скоро всьо кончіца нашей пабєдой!”
Вона: “Я нє сомнєваюсь!”
Десь на другому реченні я починаю наспівувати мелодію. Тихенько так бубоню. Як буває з меломанами 🙂
Уже за пару секунд вони починають нервово озиратися. А я що, я стою собі, посміхаюся 🙂
І на пасажі про «всьо кончіца нашей пабєдой» я співаю останній рядок вголос так, що чує вся черга: …А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!
І тут Маша як схопить свого діда і як рване до дверей! Навіть хліба не купили.
Бояться, гади. Нас бояться. Прапорів наших бояться. Пісень бояться.
А ми що, ми люди скромні, чужого не беремо, а своє не віддамо. Ні сантиметра.
Авторка – Yaroslava Gres
