Різдво — це час тепла, родинного затишку і віри у диво. Але для багатьох українських родин, особливо під час Голодомору, цей час став символом не радості, а невимовного болю і втрати. В історії Ілька Вакуловича Корунця, відомого перекладача, літературного критика та професора Київського національного лінгвістичного університету, Різдво 1932 року перетворилося на трагедію, яка назавжди закарбувалася в його пам’яті.
Того зимового Святвечора, коли за традицією родини мали збиратися за святковим столом, Ілька разом із матір’ю та п’ятьма дітьми вигнали з рідної хати просто на сніг. Їхній дім, затишний і сповнений спогадів, замкнули на ключ, а сусіди, заціпеніло дивлячись на цю несправедливість, не могли нічим допомогти.
Ця історія — не просто особистий спогад. Це символ жорстокості, яка стерла з лиця землі тисячі українських родин, зруйнувала будинки, обірвала дитячі життя і залишила по собі лише тягучий біль та спогади. Вона нагадує, наскільки важливо зберігати пам’ять про ті події, щоб ніколи знову не допустити подібного.
