Олена Пчілка,українська громадська діячка, написала понад 20 спогадів про своїх сучасників і сучасниць. Про неї ж вони написали мало. Не тому, що не могли, чи не хотіли. Ні, вони просто не встигли за життя. Це життя у них забрала радянська влада. Та й на саму Олену Пчілку більшовики заарештували «за контреволюційну діяльність», а потім, після її смерті, методично стирали про неї пам’ять. Навіть похорон великої українки був «мовчазним». Кандидатка філологічних наук, доцентка Волинського національного університету ім. Лесі Українки (Луцьк) Тетяна Данилюк для Район.Культура розповідає, як прощалися із великою українкою.
Олена Пчілка – «буржуазна націоналістка»
Український письменник Федір Петруненко, якого в родині Косачів ніжно називали «Ласочка», мріяв присвятити збірку своїх поезій Ользі Петрівні і навіть записав присвяту: «Провідній Зорі мого життя». Але й донині невідомо, де він похований.
Можливо, спогади про Олену Пчілку написав би хтось із тих 35 харківських студентів, які 1901 року вітали «невтомну робітницю на рідній ниві» такими словами: «Ваша 25-літня праця – це довга та важка дорога, на яку вітри з московщини наносять ріжного сміття, задуваючи усе гарне, що стрінеться».
Наймолодша Пчілчина донька Ізидора Косач-Борисова дуже точно сформулювала причину:
«Спогадів, що дали б її правдивий духовний образ, не дозволять подати до друку. Коли вже не можна замовчати зовсім, що Олена Пчілка жила на світі (наприклад, у біографії Лесі Українки), то подається її ім’я з епітетом «буржуазна націоналістка».
Ніхто не вимовив ані пари з уст
Олена Пчілка померла 4 жовтня 1930 року у Києві. Чи не єдиним свідченням про «мовчазні похорони» громадської діячки стали спогади письменниці Марії Туркало, яка була серед тих, хто не побоявся прийти провести в останню путь велику українку:
«Оповістка в газеті сповнила скорботою серця всього українського громадянства, яке ще лишилося «на волі». І потягнулися з жалем в грудях «недобитки буржуазного українського націоналізму», як нас усіх тоді називали, до скромного помешкання на Овруцькій вулиці Лук’янівки, де в маленькій кімнатці, вся вкрита квітами, стояла труна з тілом Ольги Петрівни.
Марія Туркало згадує, що у день похорону вся вулиця перед будинком була повна людей. Вони стиха розмовляли між собою та роззиралися — серед натовпу могли бути агенти ГПУ (рос. государственное политическое управление).
Провести в останню путь прийшли професор Михайло Грушевський з дружиною, Людмила Старицька-Черняхівськаз чоловіком та її сестра Оксана Стешенко, Микола Садовський, Микола Зерові багатьох інших.
«Усіх нас зібрало і об’єднало тут, біля гробу Олени Пчілки, одне почуття, одна туга. Тихо винесли домовину, поставили на катафалк, і процесія рушила, розтягнувшись на кілька кварталів. Не було духовенства, не було й звичайної тоді оркестри. Всі йшли мовчки. Розпорядники похорону скерували похоронну процесію йти повз Українську Академію Наук.
Олена Пчілка працювала у комісіях Всеукраїнської академії наук та була її членкинею-кореспонденткою. Розпорядники церемонії сподівалися, що заклад хоч якось зреагує на смерть громадської діячки. Проте їхні надії були марні:
В Академії Наук тоді вже запанував новий дух. І ніхто там не подумав, що годилося б комусь вийти назустріч процесії і сказати бодай пару хоч і не дуже щирих слів.
Будинок Академії стояв мовчазний і непривітний. Поволі процесія проминула його і потягнулася в напрямку до Байкового кладовища. Місце останнього спочинку Ольги Петрівни біліло свіжою глиною поряд з могилою Лесі Українки.
Радимо також прочитати: Чекіст вів Олену Пчілку на допит, прив’язавши мотузкою до коня
На похороні ніхто не вимовив ані пари з уст
Похорон відбувався у тиші, ніхто не вимовив ані пари з уст. Під глибоке мовчання із катафалка зняли труну. На промову ніхто не наважився:
Що скажеш? Офіційні промови, дозволені в таких випадках, не передадуть того, що лежить на серці в кожного. Та вони б були образою покійної. Ніхто не наважився порушити урочистість моменту. І ця могильна, абсолютна тиша тільки підкреслила велич цієї хвилини.
Лише Михайло Грушевський, який стояв над самою розритою ямою, нахилився, взяв грудку землі і кинув на труну, стиха промовивши «Хай тобі земля буде легка!».
Це був перший і останній звук людського голосу. Мовчки всі підходили до могили, кидали в яму грудку землі і так само мовчки, не дивлячись один на одного, відходили. Вузенькою стежкою потягнулася людська шерега до виходу з кладовища, і незабаром біля свіжо насипаного горбочка залишилась тільки близька родина».
Радимо також прочитати: Як святкували Різдво в домі Лесі Українки, – зі спогадів сестри Ізидори
Нагадаємо, що в Україні стартував національний збір на встановлення пам’ятника Олені Пчілці в Гадячі. Мета проєкту – вшанування внеску Олени Пчілки у розвиток журналістики та боротьбу за українське слово за допомогою створення живого простору для об’єднання і збереження національної ідентичності. Збір відбувається на краудфандинговій платформі «Спільнокошт».
Авторка – Світлана Новікова
