Скажу чесно і без прикрас: коли чоловік говорить, що він “допомагає дружині з дитиною”, — це означає, що він ще не усвідомив головного. Допомагають лише там, де відповідальність — не твоя. А дитина — не мамина, а спільна. І батьківство – це пряма відповідальність батька, його право і обов’язок.
Бути татом — це не про “підстрахувати”, “посидіти”, “дати мамі відпочити”, “дати мамі можливість зайнятися своїми справами”.
Це про участь, присутність, турботу і рівноправну відповідальність обох батьків за дітей.
Бо виховання — не добра послуга, який можна виконати “за потреби” або коли дружина попросить. Це — частина зрілості, частина любові, частина життя.
“Вона ж у декреті…”
Дуже легко сховатися за словами: “вона краще знає”, “у неї краще виходить”, “вона ж у декреті”. Але потім чоловіки дивуються, чому діти не шукають із ними спілкування, не довіряють, не розповідають нічого особистого.
Але як вони навчаться довіряти, якщо поруч не було того, хто мав бути поруч — не лише з грошима, а з руками, очима, увагою, сміхом, розмовами, безсонними ночами, у хворобах і розвагах?
Батьківство — це не допомога, це відповідальність. І водночас привілей — бачити, як росте твоя дитина, як вона повторює твої жести, твої інтонації, як вперше називає тебе татом. Це той зв’язок, який не можна делегувати, купити чи “компенсувати” грошима.
Тому коли чоловік бере дитину на руки, коли читає казку перед сном, коли міняє підгузок чи веде у садок — він не “допомагає мамі”. Він просто виконує свою роль батька. І саме це робить його справжнім партнером, а не гостем у власній родині.
Бо гармонійні стосунки — це не про те, хто більше зробив. Це про двох дорослих, які разом обрали життя, і тепер кожен чесно несе свою частку турботи. Не тому, що треба. А тому, що це і є любов.
Радимо також прочитати:
- П’ять важливих речей, яких доньку може навчити тільки батько
- Батьківство – це не «допомагати дружині», а бути батьком своєї дитини
