Село Колочава розташоване неподалік озера Синевир у мальовничій долині поміж полонинами Стримба, Дарвайка, Ружа та Красна на Закарпатті. Воно відоме як одне з найбільш населених музейних накопичень в Україні. Всього тут налічується понад десять музеїв, що свідчить про великий культурний потенціал цього населеного пункту.

Крім того, територія села дуже приваблива для активного відпочинку, оскільки протяжність його від одного кінця до іншого становить 40 км, а через нього протікають дві річки – Теребля та її притока Колочавка. Ці природні умови роблять Колочаву ідеальним місцем для туристів, щороку приваблюючи близько 30 тисяч відпочивальників.

Населення села перевищує 7 тисяч осіб, тобто тут багато місцевих мешканців. які дбають про свою історію та культуру та радо діляться нею з гостями.

Журналістка Район.Хуст поспілкувалася із начальницею відділу туризму та комунікацій Колочавської сільської ради Марією Шетелею та дізналася про місцеві музеї та ситуацію з туризмом загалом.

Жінка розповідає, що у перший рік війни туризм просів, натомість у селі було дуже багато ВПО. У 2023 році люди оговталися і внутрішній туризм почав оживати, багато хто їде саме в Карпати.

«Люди намагаються шукати відпочинок, перемикнутися від стресу, тому їдуть в гори, а в Колочаві дуже гарні краєвиди. Приїжджає багато військовослужбовців», – розповідає пані Марія.

Найпопулярнішими музеями громади називає Церкву Святого духа та Скансен «Старе село».

Церква Святого Духа

Храм збудований у бароковому стилі та є не просто релігійною спорудою, а й унікальною пам’яткою національного значення як дерев’яна сакральна архітектура 1795 року. Церква вражає досконалістю пропорцій та вишуканістю форм.

Історія церкви тісно переплетена з історією краю. Її розпочали зводити ще за часів Австро-Угорщини, коли Колочава була одним із центрів лісозаготівлі. Церкву будували всім селом, використовуючи лише місцеві матеріали – дерево та камінь. Завдяки майстерності будівельників вдалося створити справжній шедевр, який протягом століть вражав своїм величчю та красою.

Крім іконостаса, в експозиції церкви представлений ще ряд інших ікон. Найдавнішою, за часом виконання творів живопису, збережених у Святодухівській церкві, є ікона ХVI ст. «Іоанн Хреститель з житієм» (1520 р.).До наших днів дійшли ікони первісного іконостаса, створені на зламі ХVI-ХVII ст. –  «Зішестя Святого Духа на апостолів», «Іоанн Богослов та воїн Лонгин» і « Богоматір та Марія Магдалина». Декоративна різьба по дереву і скульптура становлять одну з найяскравіших сторінок давнього мистецтва Прикарпаття. В експозиції знаходяться царські ворота, колонки, свічники, зроблені із дерева.У 1983 р. церква Святого Духа стала філіалом Івано-Франківського обласного художнього музею.

«Сьогодні храм Святого Духа вже давно не функціонує як церква, але працює як релігійний музей, яким дбайливо опікується громада. Екскурсії тут проводять лише за попереднім записом, а тому при відпочинку в Колочаві радимо вам обов’язково зв’язатись та відвідати цю унікальну пам’ятку карпатської архітектури», – каже Марія Шетеля.

Скансен «Старе село»

Це перший сільський музей архітектури та побуту на Закарпатті. На його території відтворили село стародавньої Верховини із автентичних колочавських експонатів, які знайомлять із 300-річною історією побуту місцевих жителів.

На території музейного комплексу «Старе село» можна також відвідати ще три тематичні музеї: «Вузькоколійка», «Бокораша», «Бункер УПА», а також ряд експозицій.

Відвідувачі музею можуть не лише оглянути експонати, а й познайомитися з традиційним побутом гуцулів, їхніми ремеслами та фольклором. У музеї регулярно проводяться майстер-класи, на яких можна навчитися ткати на верстаті, виготовляти сир, різьбити по дереву та багато іншого.

«Це приватний музейний комплекс, що займає три гектари, нараховує 15 будівель і показує, як колись жили люди різних професій та соціальних статусів. Наразі там близько 15 тисяч експонатів», – коментує пані Марія.

«Колочавська вузькоколійка»

Це єдиний в Україні музей, де широко представлена історія залізниці. Ешелон складається з раритетного паротяга та 10 вагонів, в яких експонати відтворюють минуле карпатської вузькоколійки.

Кожен вагон музею – це скарбниця історій, що розкривають таємниці вузькоколійок Закарпаття. Відкрийте для себе побут залізничників та пасажирів, дослідіть роботу цих невтомних залізних коней, що колись курсували мальовничими краєвидами.

Серце музею – це унікальний робочий паровоз, справжня гордість колекції. Виготовлений у Німеччині 1951 року, він вірою і правдою служив людям до 1973 року. Його шлях був нелегким, але завдяки щасливому випадку він уникнув сумної долі та потрапив не на металобрухт, а знайшов нове життя в музеї.

Прогулянка вагонами музею – це подорож крізь час, де оживають історії про будівництво вузькоколійок, про їхню важливу роль у житті краю, про героїчну працю залізничників. Тут ви знайдете не лише цікаві експонати, а й відчуєте атмосферу минулого, поринете у світ залізничних романтики та пригод.

Музей «Радянська школа»

Він розповідає про навчання дітей у 60-70-х роках минулого століття. Тут вам розкажуть, як колись вчитель жив прямо у школі, на урок скликали горном, діти писали перами чи грифликами. Відкрили музей у 2006 році.

«Цей музей не несе жодної ідеології, це лише історія, яку не викреслити. Зараз туди туристи дуже мало ходять, він ближчий людям, які пам’ятають ті часи, але не молодому поколінню», – розповідає жінка.

Музей  «Чеська школа»

Відтворює умови навчання дітей за чеської влади на Закарпатті, коли вчитель жив прямо у школі, а найвищою оцінкою була одиниця.  Відкрили його у 2007 році.

Музей «Бункер Штаєра»

Тут відобразили умови проживання та переховування колочавських повстанців, які вели антирадянську діяльність та були причетні до українського визвольного руху. Колочавець Михайло Штаєр був керівником групи дисидентів, яку майже 10 років не могли затримати каральні органи НКВС-КДБ.

Серед експонатів – зброя, спорядження того часу, фотографії повстанців, патріотичні вірші. Цікавим фактом є те, що  колочавська група повстанців мала кілька криївок. Усі вони влаштовані далеко у лісі й добре заховані. В укриттях повстанці жили всю зиму, майже не виходячи назовні. Вхід був настільки вдало замаскований гілками та листям, що й тепер знайти бункер без провідника дуже складно.

Військово-історичний музей «Лінія Арпада»

Ця відреставрована оборонна система часів Другої світової війни розташована вздовж річки Теребля. Музей містить бункери, бетонні піраміди, земляні траншеї. На сьогодні відтворено чотири бункери із 34-х, в яких знаходяться понад дві тисячі експонатів. Всі вони є автентичними.

Музей-меморіал воїнам-інтернаціоналістам «Блокпост»

Тут вшанували колочавців, які брали участь у бойових діях далеко за межами рідної держави. Пам’ятник має вигляд БРДМ, що стоїть на пагорбі у центрі села, а під ним розташовано кімнату-музей.

Музей «Колочавські бокораші»

Туристи знайомляться із процесом сплаву лісу верховинськими річками та дізнаються про всі тонкощі легендарної професії бокораша.

Про відомого чеського письменника можна дізнатися в музеї «Івана Ольбрахта». У 30-х роках відомий чех періодично приїжджав до Колочави, написав про село роман «Микола Шугай-розбійник» та зняв фільм «Марійка-невірниця». Легенда про колочавського опришка живе донині, приваблюючи на терени села чеських туристів.

Марія Шетеля розповідає, що раніше Колочава була ще й фестивальним селом, де організовували різні свята і масштабні культурні події. У час війни все наразі припинилося, тому більше зосереджують увагу на те, щоб інформаційно приваблювати людей.

У Колочаві – 20 пам’ятників

1. Пам’ятник заробітчанам – унікальний, єдиний в Україні, який  відтворює сумну картину прощання чоловіка із сім’єю. Голова сім’ї з торбою вирушає у далекий світ, його на прощання обіймає маленька дочка. Поруч стоїть зажурена вагітна дружина із дитятком на руках. Збоку на плиті викарбувані сто імен загиблих на заробітках колочавців. Композиція стоїть у центрі села – на Широких. Місце символічне – адже звідси не одне покоління колочавців проводжало своїх близьких на заробітки.
   

    

2. Пам’ятник вівчарю. Історія монумента вельми цікава. У 1937 році в Празі проходила виставка найкращих порід овець Чехословацької республіки. Підкарпатська Русь була представлена 50 вівцями, серед яких були і 10 овець з Колочави. Колочавські вівці були визнані оцінювальною комісією як одні з найкращих, а вівчарі повезли додому нагороди: малу скульптуру «Пастора» (пастуха) – роботи чеського скульптора І.Вітка та грамоту Міністерства землеробства Чехії за перше місце. Отримана скульптура стала прообразом для колочавського пам’ятника і на початку 50-х років пам’ятник вівчарю урочисто встановили у центрі Колочави.
   

    

3. Обеліск загиблим у Першій світовій війні відкрито у 2010 році. Кровопролитна війна 1914-1918 рр. в колочавські сім’ї принесла багато нещастя. За австро-угорського цісаря загинуло майже сотня колочавців, їх імена викарбувані на монументі.
4. Пам’ятник літературному герою однойменного роману  чеського письменника Івана Ольбрахта, останньому опришку Карпат Миколі Шугаю височіє при вході до музею-скансену «Старе село» з червня 2011 року.  Микола Шугай – прототип реального колочавця Миколи Сюгая, був з одного погляду закарпатським народним героєм, а з іншого – злочинцем, котрий порушував закон. Завдяки книзі Івана Ольбрахта, вперше виданої 1933 року, став легендою, яка досі приваблює у село Колочава тисячі чеських туристів.
   

    

5. Пам’ятник Примирення  – унікальний, адже вперше в історії разом вшановано воїнів, які воювали на протилежних фронтах. Історична доля склалася так, що Колочава входила до складу різних держав. З квітня 1939 до жовтня 1944 року село перебувало під владою Угорської держави. Під час Другої світової війни окупанти села воювали на стороні гітлерівської Німеччини.   У жовтні 1944 року  до Колочави вступили війська Червоної армії, а Закарпатська область стала частиною Радянської України. Колочавців знов призвали  на фронт – тепер вже протилежний. Вшанувавши полеглих на обох фронтах у травні 2009 року,  Колочава стала першим прикладом примирення на Закарпатті.
6. Пам’ятник Вчительці з Вкрайни, присвячений усім вчителям, які у післявоєнні роки приїхали на Закарпаття із центральної та східної України підіймати рівень освіти у гірських селах. Назва пам’ятника, що стоїть на подвір’ї музею «Радянська Школа», відображає, як називали люди на діалекті приїжджих вчительок.
   

    

7. Одна з найцікавіших скульптурних композицій Колочави присвячена видатній пам’ятці сакрального рукопису колочавського дяка Івана Лугоша «Перло Дорогоцінноє» 1747 року. Композиція має вигляд «робочого місця» літописця: на великому камені лежить розкрита бронзова книга, біля неї – чорнильниця і перо. Поруч стоїть камінь-стілець, на якому нібито щойно сидів автор рукопису.
8. Пам’ятник Івану Ольбрахту,  – чеському письменнику, який протягом 1931–1936 років приїжджав до Колочави і все побачене тут описав у своїх романах та оповіданнях. Найбільший успіх в літературних колах мав вищезгаданий роман Ольбрахта «Микола Шугай – розбійник», що удостоєний літературної премії 1933 року. Твір мав неабиякий успіх і був перекладений багатьма мовами
9. Скульптурна композиція «Шабатні гуси» від серпня 2010 року прикрашає територію єврейського комплексу у скансені «Старе село».  Ці скульптурні гуси стали своєрідним символом колочавських євреїв, які у 20 роках ХХ ст. становили десять відсотків місцевого населення.
   

    

10. Пам’ятник Тарасу Шевченку встановлений біля Колочавського закладу загальної середньої освіти №1 у 2010 році.
11. Пам’ятник Івану Франку встановили біля Колочавського закладу загальної середньої освіти №2 у 2010 році.
12. Скульптура Ісуса Христа встановлена у серпні 2010 року на подвір’ї греко-католицького храму Івана Предтечі у центрі села Колочава. Висота монумента – 5 метрів. Автор скульптури – уродженець села Колочава, член спілки художників, скульптор Петро Штаєр.
13. Скульптура Покрови Пресвятої Богородиці встановлена 2009  року на подвір’ї греко-католицького храму Івана Предтечі у центрі села Колочава. Автор – Петро Штаєр.
14. Пам’ятник закарпатському культурно-освітньому діячу Олександру Духновичу.
15. Пам’ятний знак  загиблим у таборах ГУЛАГу  колочавцям  відкрили 2009 року. Хрест височіє на старому сільському цвинтарі, на ньому викарбовано 17 прізвищ колочавців.
16. Пам’ятник колочавським євреям. Три пам’ятні стели, які нині стоять на єврейському цвинтарі, присвячені колочавським євреям, що були репресовані угорською владою та загинули в таборах ГУЛАГу в роки Другої світової війни. У 2009 році на єврейському цвинтарі колочавці разом з представниками єврейських організацій Закарпаття відкрили мармурові  стели, на яких викарбувані 260 імен потерпілих євреїв.
17. Пам’ятник Роману Шухевичу. Встановили погруддя Роману Шухевичу 13 жовтня, напередодні відзначення 70-ї річниці з дня створення Української Повстанської Армії та Дня українського козацтва
18. Обеліск Загиблим воїнам у мирний час. Пройти гідно службу в лавах армії завжди у Колочаві вважалося почесним обов’язком серед юнаків. Та, на жаль, траплялися нещасні випадки і юнаків привозили з армії у цинкових трунах. Саме їхні імена викарбувані на Обеліску і вшановані колочавцями.
19. Пам’ятник «Воїнам-афганцям». Чимало колочавців брали участь у бойових діях далеко за межами держави і навіть континенту. Історики підрахували – колочавські хлопці воювали у дев’яти гарячих точках світу. Найбільша кількість воїнів-інтернаціоналістів воювала в Афганістані.
20. Погруддя Томаша Гарика Масарика. Погруддя першого президента Чехословацької республіки потрапило до колочавського музею «Чеська школа» з Чехії. Час його президентства був значною мірою сприятливим для розвитку Закарпаття, яке з вересня 1919 року увійшло до складу новоствореної держави. Розвивалася соціальна база області, підіймався рівень культури та освіти населення, зміцнилися демократичні засади у суспільстві.

Окрім культурних місцин, про які ми розповіли, у Колочаві вас вразить неймовірна гірська природа, яка подекуди лишається первозданною в своїй красі. А смачна місцева кухня розкриває туристам цікаві смаки та чудові гастрономічні спогади.

Як доїхати до Колочави

• Автомобілем. Це найзручніший спосіб дістатися до Колочави, якщо ви подорожуєте з власним транспортом. Зі Львова поїздка триватиме близько 4 годин, а з Ужгорода – близько 2 годин. Шлях мальовничий, проходить через Карпатські гори.
• Автобусом. Регулярні автобусні рейси до Колочави є з різних міст України, зокрема зі Львова, Ужгорода та Івано-Франківська. Поїздка автобусом триватиме довше, ніж на машині, але це може бути більш бюджетний варіант.
• Поїздом. Найближча залізнична станція до Колочави – станція Воловець, яка знаходиться приблизно за 60 кілометрів від села. Від станції Воловець до Колочави можна дістатися автобусом, таксі або маршрутним таксі.

Радимо також відвідати:

• Поїхати-побачити: 5 місць козацької слави, які має відвідати кожен українець
• Куди поїхати на вихідні: 10 місць в Карпатах, які ви маєте побачити