Війна сильно впливає на психіку. Особливо, коли ти на нулі під постійними обстрілами. Іноді реакція перевантаженого стресом мозку може бути несподіваною. Далі – розповідь воїна Антона Філатова.

“У найгарячіші моменти спочатку дієш, а потім думаєш. Під час бою руки самі перезаряжають і направляють зброю. А коли метрів за п’ятдесят від мене хвостом до низу падає ракета, у якої не розкрився закрилок, то сам не помічаєш, як залітаєш під землю. Ноги зриваються самі.

Війна спресовує психіку. Бувають дні, коли мозок перегрівається від негативу і страху. По завершенні таких днів змушуєш себе заснути, а через пару годин несподівано просинаєшся від того, що смієшся. Щоби не будити пацанів, виходиш на повітря, дивишся у темряву і намагаєшся згадати, коли до цього в останнє відчував радість і посміхався. Виявляється, що давно. Подавлений позитив прорвався крізь сон.

Один побратим якось раз просидів у бліндажі на нулі кілька тижнів. Чортова хмара прильотів переколашматила навколишні території так, що від сусіднього села залишилося три з половиною стіни, а лісопосадки між полями просто зрубало під корінь. Землю трусило і кожен прильот віддавався струсом.

“А потім нас орки викупили, короче, і почали насипати прямо по бліндажам. Танчик, сука, працював. Танчик – це страшна х…ня. Було пару таких приходів, що я й не зрозумів, чому на землі опинився. Вроді ж стояв, і раптом лежу. Короче, ближче до ночі стало тихо. Я трохи голову висунув подихати. А там бачу – чувак на небо дивиться. Ми з ним слово за слово – поговорили і про арту, і про те як лопати заточувати, і про тьолок, і про футбол. Довго розмовляли. Може півночі. А потім я сказав, що йду лягати, а він відповів, що ще подихає. Ну ми попрощалися”.

На ранок виявилося, що той чувак, з яким він півночі розмовляв, був трупом одного росіянина, який там лежав уже більше тижня. А у самого побратима згодом діагностували контузію.

Пацани, які пройшли через м’ясорубку і вивелись у тил, часто хочуть повернутися назад на фронт. “Немає нічого гірше війни, але я дуже хочу назад”.

Чому наш мозок видає такі несподіванки? Відповідь на це питання я частково знайшов у мудрій книзі “Таємне життя мозку” аргентинського нейробіолога Mariano Sigman. Дуже доступною мовою в ній пояснюється географія лабіринтів нашої свідомості.

Автор проводить цікаві дослідження свідомості й підказує, як краще себе контролювати, як тренувати силу волі, як нагріти пальці силою думки, скільки годин і в якому ритмі треба тренуватися, щоби закріпити нове вміння, як приймати рішення швидше і коректніше.

Усі ці знання з книги дуже допомагають тут, в атмосфері концентрованого екстриму. Інколи вони навіть можуть врятувати життя”.

Автор – Anton Filatov