Притча про сліди на піску

Якось мені наснився сон, ніби я блукав вздовж безкрайнього піщаного берега під темно-синім небом, вкритим зорями. Поруч ішов Бог, і разом ми залишали на м’якому піску дві пари слідів, що малювали візерунок нашої спільної подорожі.

За нашими спинами розгорталася стрічка життєвих сцен – радісних і сумних моментів, переплетених у єдине полотно долі. Кожна картинка на небі відбивалася двома ланцюжками слідів на піску – одні мої, інші – Господа, як нагадування про Його незмінну присутність у моєму житті.

Але серед безлічі спогадів я помітив епізод, де по піску вела лише одна лінія слідів. Це був час, коли моє серце охоплювали тіні смутку і відчаю, коли душа кричала від болю та самотності. У цей момент, як ніколи раніше, я потребував підтримки та розуміння, але, здавалося, залишився наодинці зі своїми переживаннями.

З болем у серці я звернувся до Господа: «Боже, ти обіцяв бути зі мною завжди, але чому в найскрутніший момент мого життя, коли мені була потрібна Твоя допомога найбільше, я залишився сам? Чому ти покинув мене самотнім у моєму горі?»

Відповідь була легким подихом вітру, що ніжно обвіяв моє обличчя, коли Господь прошепотів: «Мій дорогий сину, моя любов до тебе безмежна, і ніколи я не залишав тебе самотнім. Ті моменти, коли ти бачив лише один ряд слідів, були часом, коли я ніс тебе на своїх руках, долаючи разом із тобою кожен тяжкий крок твого життя».

Ця відповідь наповнила моє серце світлом та благодаттю, нагадавши, що навіть у найважчі часи я не сам – моя боротьба, мій біль і мої перемоги завжди діляться з Тим, хто несе мене через темряву до світла.

Радимо також прочитати інші притчі:

• Мудра притча про любов, на якій тримається сім’я
• Притча про мудрого філософа і три горщики