Ваш син-пiдлiток став озлобленим, перестав прислухатись до порад, пiзно приходить додому. А головне — в нього з’явилися новi друзi, поведiнка яких вам зовсiм не до вподоби…
Що робити, коли дитина потрапила пiд вплив поганої компанiї? Як поновити стосунки iз пiдлiтком, як правильно поводитисябатькам? На цi та iншi питання вiдповiдає психотерапевт Галина Католик.

Вiк спроб
“Найголовнiше питання, яке ми маємо ставити собi усе своє життя — це “чому?”, — каже Галина Вiкторiвна. — Таке роблять маленькi дiти, а з вiком нам починає здаватися, що знаємо вiдповiдi на всi запитання. Але ж це далеко не так.  Коли дитина потрапляє в погану компанiю, перше, що слiд зробити, — це спитати себе: чому пiдлiток вiдкинув тi цiнностi, якi шануються в його сiм’ї? Чим його зацiкавило антисоцiальне оточення?” Рiч у тому, що багатьом дiтям бракує розумiння в сiм’ї й вони починають його шукати на вулицi. Буває й таке, що, змiнивши своє оточення на негативне, дитина тим самим висловлює свiй протест. Батькам треба з’ясувати причину такої поведiнки. А може бути, що пiдлiток просто намагається таким чином пiзнати свiт.  Старається створити свiй власний сценарiй, вiдмiнний вiд того, що в батькiв. Тепер це виглядає радше як антисценарiй, пiзнiше дiти знову повертаються до батькiвських цiнностей. Не забувайте, що це вiк спроб.

Стосунки з батьками   
У всякому разi дорослi мусять усвiдомити: дiтям, особливо пiдлiткового вiку, потрiбна увага. Агресивнiсть породжує агресивнiсть, нерозумiння тiльки погiршує стосунки. Було б добре,  якби батьки пам’ятали давню японську мудрiсть: з дитиною до п’яти рокiв годиться поводитися, як iз князем, до п’ятнадцяти — як iз невiльником, а пiсля п’ятнадцяти — як iз другом. Усьому свiй час. Якщо беруться завзято виховувати пiдлiтка  (мали б це робити ранiше), то в сiм’ї починаються конфлiкти, якi з часом загострюються. I внаслiдок дитина покидає дiм. “Ми маємо справу з дуже непростим вiком, — провадить Галина Католик. — Мушу сказати, що багато хто з дiтей, маючи досвiд спiлкування з поганим товариством, в результатi ставав порядною людиною. А знаєте чому? Бо найбiльшу роль у його життi вiдiгравали батьки. Якщо бажаєте мати з дитиною хорошi стосунки, забудьте про кару.

Слiд прислухатися до потреб пiдлiтка, до його iнтересiв та бажань. Треба бути знайомим iз друзями дитини, з її оточенням. Батькам належить багато часу проводити з дитиною, бо часто саме через брак уваги псуються стосунки з пiдлiтком. А спохоплюються дорослi тодi, коли вже сталося щось лихе”. У здоровiй сiм’ї обов’язок мами — це любов, яку дитина завжди має вiдчувати. А батько повинен встановлювати правила життя, його рамки. Дуже важкою травмою пiдлiтковi може стати розлучення батькiв. “Iз власного досвiду можу сказати, — додає панi Католик, — що саме через розлучення численнi хлопцi-пiдлiтки починають пiзно повертатися додому, перестають цiкавитися навчанням, бiльшiсть часу проводять зi своїми вуличними знайомими. На жаль, жiнка не може сама зарадити, бо ж як їй встановити рамки для сина? Тут треба налагодити стосунки мiж батьком та сином. Бо дитина має потребу й далi спiлкуватися з ним. Те, що мiж дорослими стався розрив, не означає, що вiд такого мають потерпати дiти”. I ще одна важлива особливiсть пiдлiткового вiку: саме в цей перiод дiти починають iдентифiкувати себе зi своїми батьками. Дiвчина iдентифiкує себе як жiнку через материн образ. Хлопець — через батькiв образ.Нерiдко буває таке, що пiдлiток не сприймає когось iз батькiв (часто власної статi). Трапляється, що образ є негативним для пiдлiтка або ж батьки перебувають далеко (примiром, на заробiтках). Тодi дитина пробує знайти потрiбнi їй образи в людях iз вулицi.

Iнодi поведiнка дитини сильно змiнюється через перебуту психотравму.  Пiдлiток може почуватися скривдженим всiм свiтом, починає прогулювати навчання, стає агресивним, потрапляє пiд вплив поганого товариства. Звiсно, тодi краще звернутися по допомогу до спецiалiста. Але переважну роботу мають виконувати батьки. Їм треба шукати пiдходу до сина чи дочки.
“У становленнi пiдлiткової психiки та формуваннi свiтогляду роль сiм’ї — колосальна, — стверджує панi Католик. — Не варто думати, що дитина вже виросла i сама дає собi раду. Вона прагне почуватися потрiбною, хоче мати дружнi стосунки iз батьками. Дорослi можуть зрозумiти всi вияви поведiнки своєї дитини, головне, щоб було бажання. Якщо вам здається, що тратите контроль над подiями, нi в якому разi не опускайте руки, якнайбiльше розмовляйте зi своєю дитиною. Зрештою, є спецiалiсти (психолог, психотерапевт), якi допоможуть знайти вихiд iз кризової ситуацiї в сiм’ї”.