«Чоловік не повинен робити жіночу роботу» – ви чули таку фразу? І теорію про поділ на “жіночі” і “чоловічі” обов’язки? На це треба правильно реагувати, пише психолог Андріана Буянова.
Як можна відмовитися від рутинної роботи і при цьому зберегти всю свою шляхетність? Можна просто красиво довести, що це – не твоя задача. Згадати теорії, історичні факти, закони фізики і все що завгодно, що дозволить довести, що, наприклад, прибирання – не чоловіче заняття, від якого чоловік просто перестає бути чоловіком. Розповідати, що побачивши чоловіка з тарілкою, вороги держави неодмінно запідозрять про слабкість нації і почнуть вторгнення.
Уміння красиво відмовитися, викрутитися так, щоб все робилося за тебе – це мистецтво!
Або ніяке це не мистецтво, а жінка сама потрапляє в пастку власного мислення?
Я б хотіла звернути вашу увагу не на чергове суперництво в доводах і аргументах, а на те почуття, яке в цей момент виникає.
Чому, почувши подібні слова від чоловіка, жінка, на автоматі, відчуває, що все що «не повинен робити справжній чоловік» повинна робити жінка?
Чому від подібної фрази, вона починає відчувати весь вантаж немитого посуду, брудної білизни (або від чого він там відмовляється) на власних плечах?
Чому, спроба однієї людини щось не робити, перетворюється в велике протистояння, боротьбу інь і янь?
Невже, немає більше варіантів, як або здатися і програти з любові, з добрих почуттів або просто не знайшовши сил для опору, або ж перемогти і гордо не мити посуд, або ще краще змусити іншого, визнавши свою помилку, вимити весь дім.
Як, а головне навіщо жінка виявляється втягнутою в цей бінарний світ?
Це його брудний посуд і його з ним (з посудом) відносини, є безліч варіантів розвитку подій. «Чоловік не миє посуд», тоді: він їсть з брудного; він більше не їсть удома (а значить і не забруднює посуд); він САМ знаходить того, хто готовий це робити за нього (по доброті душевній, за гроші або бартер), він знаходить ту, яка не може терпіти брудний посуд і буде сама її мити з особистих переконань і т.д.
Навіщо ж жінка в цей момент, замість того щоб дати йому можливість самому дати лад своєму брудному посуду, пропонує йому себе як безкоштовне, готове і само собою зрозуміле рішення?
Навіщо виходити з позиції «раз не він, то я», а потім розгортати «війну за рівність» і доводить, що це не правильно і не справедливо.
Те, що, чоловік сам чекає такого розвитку подій, чи дивиться на неї в упор, сподівається, що вона побіжить вирішувати його проблеми, вибачте, але це вже його уявні відносини з реальністю, помилкові надії і очікування, або давно працює стратегія вирішення проблем.
Нехай це і запрошення, провокація, але навіщо жінка так легко їй піддається? Чому чужу відмову щось робити ми так легко сприймаємо на свій рахунок і вважаємо вже своєю проблемою? Можливо, це не наша проблема, та й не проблема зовсім…
