Варто знати, коли та як молитися, знати різні способи й техніки молитви, одно слово – знати «теорію» молитви. Добре також володіти певними навичками, тобто бути вправним у молитві; а цієї вправности можна набути за допомогою практики.
Цього всього, проте, не достатньо, щоб добре молитися. Євангеліє вчить нас, що може існувати щось, що буде нищити ефективність і сенс нашої молитви, що робитиме її маловартісною. Тим чимось є, зокрема, брак прощення.
Брак прощення зводить якийсь непереборний мур, нездоланний бар’єр між нами й Богом. Плодом цього є християнин, який зовні дуже побожний і практикуючий, а всередині має порожнечу й смерть.
Ісус, говорячи колись про фарисеїв, назвав їх гробами побіленими. Це порівняння дуже добре характеризує також і ситуацію, про яку ми ведемо мову. Зовні красивий, може, навіть мистецький фасад, а всередині трупний сморід і гнилизна.
Чимало людей вважає, що, пробачивши, зашкодять собі, що виявлять слабкість, що зазнають несправедливости. А тимчасом, саме не прощаючи, шкодять собі, натомість пробачення є виявом справжньої сили та величі людини.
Прощаючи, знімаємо з нашої молитви намордник і пута. Лише тоді вона може цвісти, дозрівати й давати плоди.
