Надокучлива циганка бігла за Марією та все наполягала, аби вона простягла їй долоню, і та неодмінно зуміє напророкувати їй майбутнє.

— Та не хочу я вашого ворожіння, — відмахнулася від надокучливої співбесідниці.

Своє найближче майбутнє Марія й сама знає. Ось зараз занесе пакунки до лікарні, посидить біля хворого чоловіка та побіжить на роботу. А далі… Далі довгі роки підтримки людини, яку палко кохала все своє життя. Лікар сказав, що Андрій уже ніколи не встане на ноги.

Закохані молоді лікарі

Тридцять п’ять років тому синьоока дівчина Марія з пишною пшеничною косою прямувала потягом до Луганська. Її зовсім не бентежило, що за направленням доведеться працювати лікарем так далеко від рідної Волині. Вірила, що згодом знайдеться посада в міській лікарні рідного міста, і вона повернеться додому.

Весела та щаслива, молода терапевтка сміливо крокувала коридором лікарні. У своїй компетентності не сумнівалася, адже виросла в сім’ї лікарів, інститут та аспірантуру закінчила з відзнакою. Марія жила роботою, з головою занурившись у проблеми та хвороби пацієнтів. Усе змінилося, коли вона зустріла Андрія.

Високий хірург мав репутацію талановитого лікаря та справжнього серцеїда. Досвідчені колеги пророкували йому велике майбутнє, бо його руки творили дива. Він насолоджувався увагою жінок, доки не з’явилася вона – «дівчина його мрій», як часто називав Марію. Юні медики побралися.

Сусідка-душа

Молода сім’я Лізуків невдовзі придбала машину й будиночок за кілька кілометрів від міста. Щасливі й закохані, вони насолоджувалися життям. А коли Марія дізналася, що вагітна, Андрій став ще ніжнішим.

Коли дружина пішла в декрет, його призначили заступником головного лікаря. Чоловік почав затримуватися на роботі, а Марія тим часом подружилася з сусідкою Галею. Та була майже одного віку з Марією, але життя її не шкодувало. Вийшла заміж у сімнадцять, народила двійко синів, десять років терпіла чоловіка-пияка, а потім пішла від нього. Працювала комірником у колгоспі.

Сусідки часто проводили час разом. Марія вже не уявляла життя без цієї завжди усміхненої, оптимістичної подруги. На відміну від дружини, Андрій із самого початку не довіряв рудоволосій веснянкуватій жінці, яка постійно втручалася в їхнє життя. Але коли вона почала приносити корм для кролів, а з колгоспу діставати курей та поросят, його ставлення змінилося. Часто їздив до неї на роботу, щоб отримати черговий мішок зерна.

Галя стала майже членом родини. Вона допомагала на городі, купувала продукти, їздила з Андрієм у справах. Вдячна подрузі, Марія просила чоловіка допомогти Галині: відремонтувати паркан, провести опалення, покласти бруківку. Увесь її світ крутився навколо маленької донечки, а вечорами вона молилася за свою сім’ю, за подругу, просячи у Бога здоров’я для них усіх.

Не помічала зради

Марія не помічала, як Андрій поступово віддалявся. А містечком тим часом ширилися чутки, що Галина «справно допомагає» її родині.

Якось, коли терпець урвався, вона запитала чоловіка напряму:

— Це правда, що Галя твоя коханка?

— Так, і вже давно, — не відриваючи очей від газети, відповів він. — А тебе щось бентежить? Чи я не достатньо заробляю для нашої сім’ї? Якщо щось не влаштовує – я можу піти до неї.

Ніби гостре лезо вп’ялося в жіноче серце. Як жити далі?..

Все змінило одне слово – інсульт

Одного дня в лікарню вбігла їхня донька Вероніка:

— Мамо, татові стало зле! Він упав в ординаторській…

Марія мчала коридором, не чуючи більше нічого. Палата, крапельниці, лікарі…

— Інсульт, — похмуро констатував колега. — Він більше не зможе ходити.

Весняне сонце лагідно зігрівало місто. Марія вивезла Андрія на прогулянку. Останнім часом він мовчав, замкнувся в собі, не міг змиритися з тим, що прикутий до візка. У сквері вона побачила… її. Галю.

Жінка зупинилася, довго дивилася на Андрія, а потім з презирством розвернулася і зникла назавжди.

На душі у Марії стало легше.

«Нічого, прорвемося. Головне – зберегти хоча б маленький вогник кохання», – подумала вона, тримаючи Андрія за руку.