Марина та Катерина працювали разом у Польщі, в теплицях. Перша заробляла на навчання в інституті, друга – на весілля сина. Майже одночасно обидві відчули неспокій у животі. Чи від поганого харчування, чи від хімії, якою обробляли рослини, – так вони тоді визначили. «Невже гастрит?» – подумала студентка-заочниця Марина. «Невже онкологія?» – жахнулася п’ятдесятирічна Катерина.
Домовилися по черзі їхати на Волинь, обстежитися в лікарні рідного райцентру. Звісно, найперше кожна планувала звернутися до гінеколога, бо живіт – то насамперед жіноче єство, а вже потім кишківник чи шлунок.
Оглянувши Катерину, молода лікарка заспокоїла: візуально усе чисто. Результати аналізів на онкологію повідомлять протягом місяця, бо роблять їх аж у Луцьку. Якщо є проблема, то зателефонують на мобільний, якщо здорова – навіть не турбуватимуть.
Лікарка ошелешила звісткою
Через два тижні після весілля старшого сина Катерина піднесла до вуха мобільний із незнайомим номером на дисплеї.
– Негайно прийдіть у жіночу консультацію! У вас рак! – кричала лікарка у слухавку.
Катерину мов шматком криги хто по голові ляснув. Серце здавив холод, горло рвав крик. Мусила триматися, щоб не згірчити медовий місяць своєму первісткові.
За тиждень трохи оговталася, знову подалась у Польщу, тепер – заробляти на власний похорон. На чужині змогла нарешті вільно ридати над своєю горем-хворобою.
– Треба діяти, не ховати себе живцем. Чому б вам, тітко Катерино, не обстежитись у пристойному медзакладі? – запропонувала Марина.
Переконувала старшу подругу поїхати у Львів. Катерина послухалася, бо дуже вже хотіла жити, побачити перше внучатко, оженити молодшого сина…
Львівські лікарі діагноз волинських колег не підтвердили. Напевно, сталася якась помилка, плутанина в аналізах. Натомість Катерині повідомили інше: вона на третьому місяці вагітності. Жінка залилася сльозами, одночасно усміхаючись сама собі. «Щаслива!» – подумала медсестра реєстратури. «Як сказати про це дорослим синам?» – бідкалася майже бабуся і втретє мама Катерина.
Перед тим, як постати перед чоловіком й дітьми, жінка вирішила поглянути у вічі молодій лікарці з райцентру, хоча глибоко у підсвідомості хотіла вчепитися їй у коси.
«Вагітність – не хвороба, навіть для незаміжніх дівчат»
– Пані гінеколог зараз на нараді, завтра – на виїзді, післязавтра, напевно, на курсах, – якось боязко пробелькотіли Катерині в реєстратурі.
Допитувались, із якого приводу вона шукає саме цю лікарку? Пацієнтка змовчала. Натомість прийшла через два дні просто під кабінет гінеколога. Якогось дива під дверима сиділа… Марина.
– Я вагітна! Тест робила двічі, – дівчину аж трусило від такої новини.
– Навіщо тобі лікарка, якщо ти й так знаєш свій «діагноз»? Вагітність – не хвороба, навіть для незаміжніх дівчат, – Катерина по-материнськи обійняла молоду подругу.
Про свій вистражданий, але щасливий «діагноз» вирішила поки не розповідати.
Авторка – Світлана Федонюк
