Гірше, ніж щось загубити, – щось знайти

– Виконай вже нарешті свій подружній обов’язок! – сказала мені дружина.

І я, похнюпивши голову, взявся його виконувати. Підійшов до подружнього ложа, розміром два на два, і, трохи покректавши, без домкрата та інших допоміжних засобів, виконав… Тобто підняв ліжко, щоб дружина могла засунути під нього дуло пилососа.
І щойно вона його туди засунула, я пронизливо скрикнув:

– Ой! Щось блиснуло!
– В очах?! – злякалася дружина і, кинувши пилосос, схопилася за телефон замовляти мені КТ, МРТ і так далі…
– Та ні! – заперечив я. – Під ліжком сережка!

Підперши плечем край ліжка витягнув з-під нього золоту сережку.
– Ось, – продмухавши від пилу, показав я знахідку. – Ти її ледь не засмоктала…
– За-смок-та-ла? – уважно вдивляючись у прикрасу, промовила дружина.
– Так, – підтвердив я. – А що?
– А те, що це не моя сережка!
І тут уже зблід я.
– Як не твоя?
– А так!

Взагалі-то я давно помітив, що гірше за втрату, може бути тільки знахідка. Але щоб така! Та ще й у такому місці! Словом, думки мої заметушилися, у роті пересохло… І зовсім не через те, що “Боже борони”, а через те, що “збережи та помилуй!” Бо легше пояснити непорочне зачаття, ніж походження під шлюбним ложем жіночої сережки. Тому першою фразою, яку підкинув мені в мозок інстинкт самозбереження, була фраза: “це не я!”

– Це не я! – вигукнув мій сухий рот. – Це не я! – повторила моя заціпеніла свідомість.
– Що не ти?
– У сенсі – не моє!
– А чиє?!
– Нічиє! Але не моє точно!
– Може, це дівчаток? – припустила дружина.
– Звісно, дівчаток! – кивнув я всім тулубом.
– Та ні… – відразу відмахнулася вона, – всі їхні коштовності я знаю… Хіба що подружок.
– Звичайно, подружок!! – гаркнув я, і ліжко здалося мені пір’ячком, тож його приземлення на ногу я навіть не відчув.
– Хоча, що це їхнім подружкам робити у нашій спальні? – задумливо промовила дружина.
– Гралися, валялися, дурачилися! – наче знавець «Що? Де? Коли?», у мить накидав я версій.
– Хто валявся, грався, дурачився? – зиркнула на мене дружина.
– Подружки!
– Які ще подружки?
– Д-д-дівчаток!
– А чого ти так розхвилювався?
– Я?!! Ні?!!.. З чого ти взяла?!!.. Чого це мені заїкатися?!!.. – розкричався я, стрибаючи з октави на октаву, доки не зірвався на фальцет.
– Хм, не знаю…

“Чия?”

І, взявши телефон, дружина сфотографувала сережку та набрала повідомлення з трьох літер. А я давно помітив, що повідомлення з трьох букв нічого доброго не обіцяє. Особливо у сімейному чаті!
“Чия?” – гласило те повідомлення.
І вгорі чату одразу ж заблимало “Пише…” “…Вирок” – подумалося мені, тому що годі пояснити появу чужої сережки у подружньому ліжку.
“Ква-ква!” – квакнуло повідомлення, і в мене призупинився пульс.
“Та це ж моя! – писала середня. – Мені їх бабуся на дев’ять років подарувала!”

– Ось бачиш! – засміявся я. І, намацавши пульс, притиснувся до стіни.
– Що бачу? – запитала дружина. – П’ятнадцять років тому? Та ми тоді навіть у цьому будинку ще не жили! Які бабусі-дідусі?
– А до чого тут рік дарування?! – обурився я. – Головне, що це її! А загубити сережку вона могла будь-коли!
“Ква-ква!” – знову по-жаб’ячому квакнув телефон.
“Бабуся дарувала із зеленими камінцями, а ця – з білими!” – писала старша.

– Білі, зелені! – розводив руками я. – Та яка, до біса, різниця?! Головне, що це її сережка! І все! І закрили тему! Дальтоніки!!

“Ква-ква!” – знову озвалося земноводне.
“Такі сережки є у моєї подружки”, – писала молодша.
– Ну ось! – видихнувши, сповз я по стінці. – Я ж казав…
Але варто було дружині вимовити: “«Ну гаразд, вважай – реабілітований”, як ця тварина знову квакнула. І на екрані з’явився смайлик з написом:

“Тільки їй мама їх одягати не дозволяє…”.
– Подумаєш! – вигукнув я. – Видно, вона без дозволу взяла! Вимкни вже цей чортовий телефон – у мене пульс пропадає!
“Ква-ква!”
“Бо це сережки її мами!” – дописала повідомлення молодша.
І пульс у мене зник остаточно.

Радимо також прочитати: Чому зраджують чоловіки і жінки: причини зради зовсім різні

Автор – Едуард Резник