Чуприна — старовинна чоловіча зачіска у вигляді довгого пасма волосся на голеній голові (переважно у козаків).
Назва “оселедець” пішла від Катерини ІІ, яка була відома своїм неприязним ставленням до козаків і так називала їхню традиційну зачіску.
“Хохол” – московська назва шляхетсько-козацької зачіски в XVII—XIX століттях й зневажлива назва українців, що від неї походить.
Звідки походить традиція носити чуприну?
Перше зображення людини з характерною зачіскою було на кістці мамонта. На думку вчених, його було зроблено близько 17 тисяч років тому. Ця унікальна річ була знайдена на Мізинській стоянці – найвідомішій стоянці палеолітичної доби, що була розташована на території сучасної Чернігівщини. Це одна з найвизначніших археологічних пам’яток е лише України, а й усього світу.
Ще одна гіпотеза про походження традиції носити чуприну перегукується із теорією про походження нашого народу від арійських племен, що перекочували до нас з Індії 4 тисячі років тому. Там чуприна була символом військової касти – кшатріїв.
Згідно з легендою, кшатрії називали свою зачіску шикхандака. Чуприна асоціювалася з промінцем сонця, що сходить, і символізував для древніх аріїв зневагу до смерті. Людина, яка носила таку зачіску, була впевнена, що після смерті її душа підніметься до сонця.
У древні часи чуприну можна було побачити практично в всіх народів Європи: в германців, готів, скандинавів. У середньовіччі її носили тюрки й татари, а в ранньому новому часі — татари, турки, русини, поляки. В Османській імперії це була зачіска яничарів. У Речі Посполитій була атрибутом “сарматської моди” і була поширена серед шляхти і козаків.
Одні з найперших згадок про чуприну є у візантійських описах князя Святослава Ігоровича. Ця зачіска була ознакою знатного походження.
Чуприну в Україні носили до кінця XVIII століття січові козаки (це було ознакою приналежності до Січі), а до першої половини XIX століття — українські міщани (як символ приналежності до козацького народу).
Як не дивно, але чуприни носили і литовці, і поляки… Якщо розібратись, ця зачіска зустрічається майже у всіх народів, окрім москалів.
Сімейні цінності і традиції: якими насправді були стосунки між козаками і жінками
Чуб і чуприна – різні зачіски
Чуприна і чуб – не одне і те ж саме, а зовсім різні зачіски.
- Чуб підстригали таким чином: над лобом, на скронях і на потилиці волосся голили чи стригли налисо, а посеред голови залишали на долоню широке кругле пасмо довгого волосся. Його розчісували на всі боки і підстригали по колу, над лобом вище, а на потилиці нижче. Таким чином голені місця прикривав чуб, і здавалось, що голова вся у волоссі.
- Чуприну стригли інакше: всю голову голили, а над лобом залишали кругле пасмо волосся пальців у три ширини. З часом волосся відростало в довгу косу. Її можна було зачесати на лівий бік, або обвести кругом голови і замотати за ліве вухо, або просто замотати за ліве вухо.
Чуприну носили запорізькі козаки. Причому далеко не всім на Запорізькій Січі дозволялося носити чуприну, адже вона була своєрідною відзнакою лицарського стану.
Чуприна – гордість козака: хто мав право її носити?
Найбільше прославили чуприну запорізькі козаки, вона була ознакою військової зрілості, лицарського стану. Її носити дозволялося не всім: можна було лише тим, хто насправді встиг понюхати пороху, брав участь у бойових походах. А молодим воїнам так стригтися забороняли.
В Україні існував навіть спеціальний термін “чуприндир” — хоробрий, як запорожець, що носить чуприну на голові.
Тільки після посвяти у козаки (після першого бою, першого морського походу та складних іспитів) дозволялося воїнові голити голову, залишаючи чуприну.
Чуприни заборонялося носити джурам, селянам-втікачам, недосвідченим воякам, брехунам, боягузам, злодіям, ошуканцям. Позбавити чуприни козака вважалося найбільшою ганьбою.
Про надзвичайно високий статус цієї зачіски у запорожців свідчить і суворо регламентований спосіб носіння чуприни, закрученої саме за ліве вухо.
“Чуприну неодмінно носили за лівим вухом, як усі відзнаки і нагороди,— пояснював колишній запорожець Антін Головатий великому князеві Костянтину Павловичу, — шаблю, шпагу, ордени та ін. носять зліва, то й чуприну, як знак завзятого і відважного козака, слід також носити зліва”.
Пишаймося: таких воїнів було лише двоє у світі, і один з них – українець
Навіщо козакові чуприна: легенда
Чуприна для запорізького козака – це не тільки про статус і досвід. Лише досвідчені козаки, які встигли відзначитися у великих битвах, мали право на довгий чуб. Така зачіска була під забороною для молодих воїнів.
Чуприна не свідчить про якусь ієрархію, а лише говорить про те, що досвідчені козаки за час проведених битв встигли “заробити” стільки гріхів перед Богом, що ніякими молитвами їх вже не замолити. Будь-який запорізький козак був впевнений у тому, що за численні гріхи після смерті буде лише один наслідок – “горіти в пеклі”.
Тому потрібно було вигадати якесь рішення, яке би пом’якшило козацьку долю. Для цього воїни відрощували чуприни. Вони вірили, що саме за чуприну милостивий Господь витягує козаків з пекельного полум’я.
Питалися козака:
“Що то за причина,
Що в вас гола голова
А зверху чуприна?”“А причина то така:
Як на війні згину —
Мене ангел понесе
В небо за чуприну”.Уривок вірша Степана Руданського, 8.02.1859
При цьому досвідчений козак повинен був носити чуприну лише на лівому боці. Козаки вірили, що чуб скидав нечисту силу, яка, начебто, сиділа на лівому плечі і намагалася підштовхнути до гріха.
Чуприна була характерною рисою справжнього козака, який не забував про віру і усвідомлював усі свої неправедні вчинки. Саме тому у полонених козаків турки часто відтинали довгі чуби, щоб їхня віра похитнулася, і порятунку з пекла можна було не очікувати.
Після знищення Січі московські окупанти силою голили чуприни всім козакам, а непокірних страчували. Навіть коли в 1788 році було утворене Чорноморське військо, деякі поміщики у козаків відрізали на голові чуприни і цим позбавляли козацької честі, якою вони дорожили і у кріпацькому званні, визнаючи себе не кріпаками, а козаками.
