Багато років тому на краю села росла величезна яблуня. Маленький хлопчик любив приходити сюди і гратися біля дерева. Він вилазив на верхівку, їв яблука і дрімав під тінню гілок. Він любив дерево, а дерево любило гратися з ним. Минав час, малий хлопчик виріс і став дедалі рідше приходити до своєї яблуні.

“Мені потрібні іграшки”

Одного разу хлопчик повернувся до дерева і був сумним.
«Ходи, пограйся зі мною», — попросило дерево хлопчика.
«Я вже не дитина, я більше не лажу по деревах», — відповів хлопчик.
«Я бавлюсь іграшками. Мені потрібні гроші, щоб їх купити».
«Вибач, у мене немає грошей, – відповіла яблуня. – Але ти можеш зірвати всі мої яблука і продати їх. І в тебе будуть гроші».
Хлопець був дуже схвильований. Він позбирав усі яблука на дереві і пішов щасливий. І більше не повернувся… Яблуня сумувала.

Одного разу хлопець, який тепер перетворився на чоловіка, повернувся, і дерево було схвильоване.
«Ходи і пограйся зі мною», — сказала яблуня.
«Мені ніколи. Я повинен працювати для своєї сім’ї. Нам потрібен дім. Можеш допомогти мені?”
«Вибач, я не можу дати тобі дім. Але ти можеш зрубати мої гілки, щоб збудувати свій дім». Тож чоловік зрізав усі гілки дерева і щасливий пішов. Яблуні було радісно бачити його щасливим, але чоловік відтоді не повертався. Дерево знову стало самотнім і сумним.

“Я так стомився…”

Одного спекотного літнього дня чоловік повернувся, і дерево було в захваті.
«Ходи і пограйся зі мною!» – сказало дерево.
«Я так стомився… Я мрію покататися під вітрилом, щоб відпочити. Чи можеш ти дати мені човен?» – сказав чоловік.
«Використай мій стовбур, щоб побудувати свій човен. Ти зможеш поплисти за небокрай і бути щасливим».
Тож чоловік зрізав стовбур дерева, щоб зробити човен. Він пішов у плавання і довго не з’являвся.

Нарешті чоловік повернувся через багато років. «Вибач, мій хлопчику. Але я більше не маю нічого для тебе, – мовила яблуня. – У мене більше немає для тебе яблук», – сказало дерево. «Не біда, у мене немає зубів, щоб їх жувати», – відповів чоловік.
«Більше немає стовбура, на який можна було б залізти», – мовило дерево. «Я занадто старий для цього», — сказав чоловік. «Я дійсно не можу тобі нічого дати, єдине, що залишилося, це моє вмираюче коріння», – зі сльозами говорило дерево.
«Мені зараз багато не потрібно, тільки місце для відпочинку. Я втомився за всі ці роки», – відповів чоловік.
«Добре! Коріння старих дерев — найкраще місце, щоб спертися й відпочити, приходь до мене й відпочинь». Чоловік присів поряд, а дерево зраділо й усміхнулося.

Серпневі дні хочеться сповільнювати: тепла історія про літо

Це історія про кожного з нас

Дерево – як наші батьки. У дитинстві ми любили гратися з мамою і татом. Коли ми виростаємо, ми залишаємо їх, приходимо до них лише тоді, коли нам щось потрібно або коли ми в біді. Незважаючи ні на що, батьки завжди будуть поруч і віддадуть усе можливе, щоб ви були щасливі.

Ви можете подумати, що хлопець жорстокий з деревом, але кожен з нас так ставиться до своїх батьків. Ми сприймаємо їх як належне, ми не цінуємо все, що вони роблять для нас, поки не стає надто пізно.

Мораль проста: ставтеся до батьків з любов’ю… Бо ви дійсно почнете цінувати, коли побачите їхній порожній стілець… Ми ніколи не усвідомимо любові наших батьків до нас, поки самі не станемо батьками.