Я завжди економлю на собі

Я завжди економлю на собі. Якщо не вистачатиме часу – менше спатиму. Якщо грошей – не піду до косметолога. Так і ходитиму прищава і з синцями під очима. Нігті обгризені, бо манікюрниця там же, де й косметолог – у паралельному всесвіті, який з моїм знову не перетинається.

Між прогулянкою з сином та візитом до лікаря виберу перше. Куплю чергові кросівки дитині, а сама ходитиму у стоптаних балетках. Подзвоню бабусі та вислухаю стогнання про здоров’я, навіть якщо немає сьогодні сил на перетравлювання інформації і голова розколюється.

Я можу дійти пішки замість таксі. Хоча дощ. Дотягти сумки із супермаркету, меблі з Ікеї, овочі з ринку та рюкзак до стійки реєстрації. Хоча лікарі заборонили навіть жіночі сумочки.

Так було завжди, це просто риса характеру, погана звичка чи завчена модель поведінки. Не жертовність, а вічна впевненість, що мені й так норм. Є цілі і важливіші за стоптані балетки, зрештою.

І все було б добре і хай би так і залишалося, якби не одна обставина: раз на півроку-рік (або частіше) я закочую очі та скандал. Бо де ж я, зрештою, мої бажання, забаганки і нова спідниця? Чому всі собі все дозволяють, а я вічно заощаджую і відкладаю? Гроші, час, енергію, себе…

Відкладаю саму себе на далеку полицю шафи, забувши попередньо хоча б стерти з неї пилюку. Пчихаю, упираюся ліктями та колінами у дверцята, але не тікаю. Незручно, але ж жити можна. Мені норм.

Можу закотити цей скандал чоловіку (йому ж усе віддала, що треба було залишити собі!), а можу собі самій. Вирішила з понеділка жити по-новому, вирушити на шопінг. А поки… треба погасити кредит, оплатити табір та страховку машини. Тому поки зайві витрати не на часі. Істерика істерикою, а сторінка з бюджетом на моєму внутрішньому моніторі не закрита, згорнута тільки, висить унизу, блимає, хоче, щоб її відкрили.

Коротше кажучи, я не вмію любити себе. А кажуть, треба. Обов’язково, – кажуть. Тільки як саме, – завжди забувають розповісти.

А тут вичитала, як саме починати таким динозаврам, як я. Таким, які жодного разу не куштували, боялися підсісти на героїнову голку егоїзму.

Рецепт дуже простий: робити собі те, що робиш для коханих людей. Готувати собі смачну їжу, одягатися собі в гарну білизну, давати собі поспати і не будити у вихідний до обіду.

Мені просто сподобалося. Хоч зрозуміло, в якій позі любити себе правильно, а вже в якій порнографія.

Я прям тренуюсь та отримую задоволення. Голос, що гудів зсередини, що, мовляв, егоїстка я і як не соромно, заткнула кляпом з байдужості і цитатами з розумних книг.

Я кайфую від відчуття, що нарешті йду до косметолога без почуття провини за непомірні витрати. І навіть хвалю себе за таку розкіш. Я вже майже навчилася.

А вчора наповнила ванну і зібралася відмокати із сіллю та серіальчиком. Мій час – хочу серіалу, а не судомно готувати котлети на завтра. Маю право. Дістала упаковку солі та бачу, що залишилося на один раз. Завтра Матвій полізе у ванну і захоче прийняти її з сіллю, а її немає. А він точно захоче. Йому подобається, як розчиняються різнокольорові кристали, він ловить їх пальцями, довго розглядає, милується, нюхає, торкається. А я… я можу і без солі, мені й так норм.