Чому у наших класиків – Івана Франка, Лесі Українки, Тараса Шевченка та багатьох інших – у творах так багато русизмів? Виявляється, це зовсім не русизми: це українські слова, які росіяни у нас вкрали!
Це не суржик!
То ніякі не русизми. То давні українські слова, що їх ми свого часу позичили росіянам. “Тепер настала пора повертати ці слова в нашу мову”, – пише Микола Лукаш. Сучасний читач, загартований у боротьбі за чистоту української мови, дивується, розгорнувши твори наших класиків мало не на будь-якій сторінці: чому Іван Франко і Лесь Мартович, Леся Українка і Марко Вовчок без стилістичної мети пересипали свою мову «росіянізмами»?
Ось виписи зі Словника мови Шевченка (К.: Наук. думка, 1964. – Т. 1, 2), з його україномовних творів: благодарити, будуще, виниряти, время, вторий, год, грод, держати, довги, жадний (жадібний), завидувати, заказати (замовити), заставляти (змушувати), краска (фарба), кровать, лавка (крамниця), лист (аркуш), лихорадочно, лісний (лісовий), лучі (промені), много, нарошне, настоящий, начати, нащот, недомогати, обіщати, обутися, одвіт, оп’ять, оставатися, охота (полювання), первий, письмо (лист), підождать, подарок, пожар, поклонник (шанувальник), положено, получити, послідній, постройка, потеряти, прочий, ранше, случай, спішити (квапитися), спросити, стоїти, сутки (доба), тоже, точити, туда, угол, успокоїти, часть, яд.
На Придніпров’ї ці слова широко вживані й донині, але тепер із печаттю “суржика”. Припустімо, що вже за часів Шевченка то були русизми, а Тарас Григорович не проявив належної пильності. Погортаймо тоді словники й атласи тих діалектів, котрі найменшою мірою були піддані русифікації. Читачі – вихідці з тих країв легко переконаються, що, хоча фіксація говіркового мовлення розпочалася минулими століттями, ці слова і нині є звичними в устах національно свідомих галичан, гуцулів, поліщуків…
“Не бійтесь заглядати у словник”
Погртаймо словники і віднайдемо багато цікавого:
- Онишкевич М. Й., Словник бойківських говірок: у 2 ч. – К.: Наук. думка, 1984: будьто (нібито), вбути (взути), видіти, вітчина (шинка), вкусний, власть, волнуватися, врем’я, всегда, дальше, ділати, добавити, желати, женщина, зажигати, запад, звено (кільце ланцюга), зябнути, ігла, каждий, кушати картошку, кожа (недублена шкіра), корка (шкуринка), коротати вік, коснутися, красавиця, красити, кузнець, місто (замість), много, немніжко, платок, плохо, пословиця, поспорити, приліжно (старанно), протів, пустяки, ранше, розговор (говірка), розличити, розсипатися вдребезги, рощитатися, свадьба, спорити, спрятати, страда, строїти, струя, суматоха, также, тогда, топливо, тотчас, требовати, тряпка, тучний, участок (ділянка), хворост.
- Гуцульські говірки: короткий сл. – Львів: [б. в.], 1997: воздух, вон (геть), видіти, игла, многі, жолудок, звізда, будуще, обув, лічитися (лікуватись), мерзкий, мовня (блискавка, рос. молния), млодіж, оба, об’явити, пляс, портки, свекла, сверщок, смотрити (пильнувати), товпа, хоть шаром покоти, улій (вулик), хромий.
- Пиртей П. С., Словник лемківської говірки: матеріали для сл. – Легниця – Вроцлав: [б. в.], 2001: волоси, глупий (дурний), жара, жена, жолудок, зажжеш оген, звізда, здіватися (знущатися), ігла, ізумруд, каждий, карп, красавиця, кудрі, кукла (лялька), лікарство, молодіж, посмотрити, свекров, скверщок, также.
- Латта В., Атлас українських говорів Східної Словаччини. – Пряшів: Від.укр. літ. Словац. пед. вид-ва, 1991: жолудок, зажмурити, кип’яток, много, очереть (черга), почки (нирки), спратати, топір, яєшніца.
- Аркушин Г. Л., Словник західнополіських говірок: у 2 т. – Луцьк : РВВ “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000: глядіти (дивитися), ето, єсть, должен, когдась, куриця, міл (крейда), мниго, некий, облакуватий, обув’є, отрава, охота (полювання), пастбище, пасть, перве (спершу), різвий, сіверний (про вітер), скверний (негарний), спреждевіку, спугати, товчок, топор (велика сокира для колод), тощий, тропина, тук, туча, хвор, чужбина, щитати (рахувати).
- Дыялектны слоўнік Брэстчыны. – Мінск: Навука і тэхніка, 1989 (словник фіксує українські говірки Берестейщини): вірьовка, звязь, лікарство, настоящий, облоки, послєдній.
Розмір цієї статті не дає змоги навести всі лексеми й фразеологізми, зафіксовані в цих словниках, котрі можуть здатися “росіянізмами”. У тому, що “то ніякі не русизми”, а давня українська лексика, котра не ввійшла до літературної мови (чи наразі не закріпилася в ній), але продовжує жити в діалектах і просторіччі.
Чому українські слова подібні до російських?
Чому ж ці та безліч інших слів, словосполучень, фразеологізмів так подібні до російських? Пригадаймо – у найзагальніших рисах – етногенез росіян. У другій половині І тис. н. е. населення теперішньої європейської частини Росії складали переважно угро-фінські племена: чудь, весь, мурома та ін. Ці простори поступово колонізували східні слов’яни – теперішні українці, та ослов’янені вже у нас варяги (скандинави). Нечисленні колоністи принесли слов’янську мову й культуру, а згодом і християнську віру.
Так давньоруська, цебто давньоукраїнська мова була прищеплена до дерева угро-фінських мов, асимілювала їх, заклала підвалини Київської Русі як імперії. Згодом у ці землі влились елементи монгольські й інші; так витворилися росіяни і російська мова. Втім, росією ця країна офіційно йменується лише з 1721 року, коли Петро І видав відповідний указ; доти країна називалась Московією, а росіяни – московитами. Цей процес відбувався не тільки через живу мову, а й через церкву, але в ті часи церковнослов’янська була куди ближчою до живої, ніж тепер.
Отже, росіяни – це слов’янізовані угро-фіни зі значними домішками інших етносів. Немає в цьому нічого унікального й нічого принизливого для росіян: таким же чином утворилися, наприклад, болгарська мова і болгари (слов’янізовані тюрки-булгари), французька мова і французи (романізовані галли).
Після занепаду метрополії внаслідок монголо-татарської навали зміцніла із часом Московія перебрала і нашу назву (Рсіа грецькою означає Русь), і свою мову оголосила великорусской (Макро Росіа по-грецьки означало “некорінна, колонізована Русь”, подібно як Макро Еллада – це колонії корінної Греції, Мікро Еллади). Згодом наша нова інтелігенція за таких умов, керуючись, безумовно, патріотичними переконаннями (“Геть від Москви!”), взялася вичищати рідну мову від справжніх, а часто і від гаданих росіянізмів, заміняючи їх новотворами, полонізмами та германізмами, іншими запозиченнями.
Час легалізувати українську лексику
Але в говірках, як бачимо, наша давньоруська лексика живе й донині. Що ж із цим робити? Можна й надалі боротися з нею, наче з “русизмами”, а можна – знаючи міру! – легалізувати її в розмовному, художньому, публіцистичному стилях.
Це аж ніяк не означає, що не слід боротися зі справжніми росіянізмами (наприклад, пашлі додому, нема дєнєг, заходьте слєдующий, все харашо; із матюками). Зрештою, це стосується недоцільних запозичень і з будь-якої іншої мови, як-от англіцизмів, яких тепер у нас тьма-тьмуща.
Отже, робимо висновок: давньоукраїнський і новоукраїнський пласти нашої живої мови мають мирно співіснувати. Час повертати своє, рідне.
Спробу такого повернення я зробив у своїх книгах «Діяння небожителів» (поетичний епос) і “Тетрамерон” (новели): бльниця, бистрий, враг, воздух, видіти, власть, врем’я, вперве, глуш, двірець (палац), дівочка (дівчина-підліток), жара, зяб, колокл, криша, краска (фарба), лар (скринька), ликувати (радіти), лучистий, много, но (але), новість, обув’я, одвіт, оружно, охотник, письмо (лист), п’ятнований, родителі, скот, строїтись, судьба, часть і т. ін.
Звісно, то все питання, що мають бути продискутовані. Охочі ж посперечатися з приводу справжніх і гаданих росіянізмів мають це робити в чесній і спокійній дискусії: послухайте народ (тих із народу, кому довіряєте), погортайте словники, почитайте, а тоді беріться за перо. Гадаю, з холодним розумом станемо однодумцями.
Автор – Віктор Гребенюк
