Цей допис належить Михайлу Шаманову, бійцю тероборони, який зараз боронить Україну. Він розповідає про одне слово, наповнене величезним змістом, – “нормально”. Коли наступного разу запитаєте у захисника “Як твої справи”, а він коротко відповість, що нормально, ви маєте розуміти, скільки усього в цьому слові…
“Як ти там?” – “Нормально”. Знали б ви, скільки в цьому “нормально” несказанного. Не тому, що їм лінь писати. Просто немає сенсу розповідати. Ті, хто тут, не зрозуміє тих, хто там. Без образ. Просто прийміть, як факт.
Це ви прокидаєтесь о восьмій, у теплій хатинці, продираєте очі, ставите чайник на газову плиту, сідаєте на дуже білий, чистий унітаз і дивитесь новини на мобільному. Гарячий душ, вівсянка, кава.
Для них нормально вставати щодня о 4 ранку. Їм часто сняться їхні діти і кохані. І так хочеться ще трошки побути з ними, хоч уві сні потримати донечку за руку. Але обов’язок кличе. Вони приймають душ вологими серветками. Якщо пощастить, крижаною водою вмиваються. Жують галети, п’ють мовчки каву і збираються на “роботу”. В туалеті новин з мобільного особливо не почитаєш – мінус 15. За ніч вологі серветки в дощатому вотерклозеті змерзаються у цеглину. Не пошикуєш.
“Більшість українців про це і не здогадується, тому я відкрию правду”, – історія бійця з передової
У них інакша “робота”
Це для вас “робота” – нескінченні кава-брейки, графіки продажів, проекти, зустрічі з клієнтами, дедлайни, тепле крісло і офісні сварки, очікування зарплати і планування, на що ж її витратити.
Для них “робота” це цілий день під обстрілами на шаленому холоді. На пронизливому кінжальному вітрі. Ховаючись від стальних дощів градів, снарядів, мін і куль. Іноді по коліно у багнюці. Жирній, чорній донбаській жижі. Все одно, яка погода і що там сказав Гідрометцентр. Просто треба виконати бойову задачу. Все інше – дрібниці. Немає поганої погоди, є погана екіпіровка, – жартують вони, кілограмами струшуючи бруд зі своїх чобіт.
Вас забембала рутина: затори на дорогах, штовханина в метро, немає світла, суп скис у холодильнику, ціни на яйця знову стрибнули, з дружиною посварилися. Повітряна тривога. “Йоб@н@ рсня” чується звідусіль. Знову треба в “укриття”.
У них не вмикається повітряна тривога. Небезпека всюди: мінні поля, обстріли, ДРГ. Там не їздять на роботу. Там проскакують. Затори лише на блокпостах. Мерзлий тушняк на обід. Гаряча філіжанка кави – як подарунок долі. Кожен з них не знає, шо на них чекає наступної години. Шлях самурая є одержимість смертю, каже Бусідо. Але не сьогодні. Вони живі і несуть смерть ворогам. Для них “нормально” – це повернутись вцілілими на базу. Посьорбати гарячого супу, завалитись у спальник і відписати близьким: “У мене все норм…”
Вони ніколи не напишуть вам: “Втомився. Все з@їб@ло”. Вони пишуть: “Нормально”. І дай вам Бог ніколи не дізнатися, що за цим словом стоїть.
Автор, фото – Михайло Шаманов
