Без категорії

Невелика історія для тих, кому “чорниці – дорого”

Як почую, коли на ринку торгуються за склянку чорниць, бо "дорого", аж зло бере! Дай Боже здоров'я тим, хто збирає ці ягоди. А хто купує - прочитайте це!

Дуже часто на ринку можна почути, як покупці нарікають на те, що чорниці дорого коштують. Тим, кому “дорого”, присвячується ця історія.

“Одного дня, років 33 тому (в 16) три повноцінно нормальні неадекватні подруги згодидились на пропозицію старшої леді чкурнути в ліс за чорницями на лісапеді (біциглях по-закарпатськи).

Все б нічого, але вставати треба було до того, як бабуся почне тарабанити відрами для вранішнього ощасливлення муньки (4.30).

Звечора я домордувала дідуся, щоб дав у ленд-ліз вєліка. І провів тест-драйв на пригодність до далекої дороги.

Ну ось, прив’язала відро (поливане) до транспортного срєдства

. То вам не булька з носа, а добряча 12-літрова бандура! Наклала туди сала з хлібом, води і запасні бідончики з шнурками. Щоб запаразвтись (тобто прив’язати) ту трьохлітрову тару попереду на талії. Щоб не бігати з відром по ягіднику.

Рушили…

Крутили педалі, певно, 20-30 км. Тіко ось конфуз. Оказується, там в добавку до дзюбриків (комарів) ще повзають змії. Ну ладно, за наказом бабусі взяли від комарів капронки (не вірте, то як декому примочка…

Далі рвем. Руками! Вони то закальонні, а я то з 5-го поверху! Дмухаю на кожен листочок, розмазуючи комарів по обличчю і сикаючи від кожного “коль” в ляшку. І головне – шарахаючись від кожного шереху листя. Бо ж змії… Якось не сильно вірилось в заговір перед походом у ліс: “Як я не бачу, хай мене не бачить”. Ну, вибору особливого не було, прийшлось прийняти як магію…

Рвемо…

Остання 12-та літра рвалася вже лежачи… Пофіг змії, повзем до мрії нарвати відро по вінця. Так сказала старша леді, главар нашої ягідної банди. “Поки не нарвете по вінця відро, з лісу не підете”.

Приїхали до дому вже за обід… Вираз обличчя “медаль за відвагу і мужність”.

Вже 33 роки на що мене вистачає в лісі – це покопати шишки, мухомори і порхавки. Загубитись в трьох соснах і верещати “Опеньки!” Не смійтесь, то такий пароль, щоб знайшли.

Низький вам уклін, хто дає нам таку смакоту! Я ціную цю роботу, бо знаю, як це тяжко”

Авторка – Анна Анна

Читайте також: