Знаєте, що сьогодні викликало в мене сльози?
Я стояла на вокзалі, коли високий чоловік в бронежилеті з величезним рюкзаком впевненим твердим кроком ступив на перон.
Він був іноземцем, розмовляв зі своїм другом англійською. На рукаві у нього були шеврони з Прапором України та канадським кленовим листком, а на грудях великий напис “РЯТУВАЛЬНИК” та аптечка.
І якесь надзвичайно добре погідне усміхнене обличчя.
Звідки він їхав і куди? Кого і де рятував чи рятуватиме?
Раптом недалеко почав вередувати і плакати маленький хлопчик, на вигляд приблизно трьох років. З якихось абсолютно побутових причин. Діти ж плачуть не лише від війни… Молода мама старалась його заспокоїти, але вдавалось їй не дуже.
Рятувальник підійшов до них, відкрив свою нагрудну аптечку чи що там було, дістав звідти щось (чи то цукерку, чи то пластир), дав хлопчикові, присів біля нього і, усміхаючись, почав гладити його по голові та обличчі, витирати сльози… Це все без жодних слів… Але дитина перестала плакати!
Плакати почала я… (так, щоб ніхто не бачив).
Бо це надзвичайно зворушує! Для добра не існує жодних кордонів і бар’єрів!
Той чоловік врятував хлопчика від сліз, а його маму від безпорадності в тій ситуації. Приніс їм спокій. Бо він – РЯТУВАЛЬНИК.
Великий дядько хилиться над маленьким хлопчиком, як Бог хилиться над нами, щоб витерти кожну сльозу. Кожну. Спричинену війною чи просто життям…
Це Він – наш Рятувальник. І сьогодні Він врятував нас від смерті!
Дякую Тобі, добрий канадський чоловіче, що унаочнив це для мене!
Вірю, що з такою ж делікатністю ти рятуватимеш тих, задля кого одягнув бронежилет.
А я молитимусь…
Авторка – С. Клара Партем
Читайте також:
