Мама намагається любити і піклуватися про свою дорослу дитину, як уміє. У переважній більшості випадків, мама вміє приносити себе в жертву, страждати і вмирати.
А дитина повинна бути озброєна якимось чарівним апаратиком, який конвертував би мамине самознищення в те, що дитині будь-якого віку потрібно насправді – мамину ніжність, щирість і психічну стабільність.
Але немає такого апаратика.
І залишається двостороння образа:
З одного боку, «невдячна дитина» не хоче брати скроплену потом і кров’ю картоплю – і мама банкрутує – її жертва даремна, все, що вона може дати – виявляється непотрібним.
З іншого боку, дитина отримує нещасну, виснажену і пошарпану марними подвигами маму, невлаштовану, тому, що жила за принципом «все найкраще – дітям» і про себе не подбала. А тепер дитині потрібно піклуватися про своїх дітей, про себе і про маму.
«Мамо! Живи щасливо, не перевтомлюйся, будь ласка. І скажи, скільки картоплі тобі привезти….
Посиділи б просто, відпочили разом … »
