- Ласкаво просимо в реальне життя! Воно досить паршиве, але ти втягнешся!
Моніка: Так, у мене є мило, губки, щітки, спеціальний віск для полірування машин і багато іншого.
Чендлер: Але ти ж не маєш машини.
Моніка: Знаю, але одного разу біля нашого дому стояла така брудна машина, що я вирішила її помити.
Чендлер: І?
Моніка: А заразом ще шість.
- Будь самим собою. Тільки не надто.
- Якщо хтось хоче зробити нам подарунок, ми не маємо позбавляти його цієї радості.
Джові: Ти на мене накинула оком?
Моніка: Ну… він там не так вже й довго пролежав.
Рейчел: А, це твій Аллан… І коли ми його побачимо?
Моніка: А сьогодні у нас що? Понеділок… Ніколи!
- Не вчи мене, що робити! Я сама навчу тебе, що робити!
- Так, я пам’ятаю свій перший велосипед, мені було шість років, тато привів мене в парк, я на нього сіла і він зламався…
- Чендлер, я не хочу бути однією з тих дружин, які говорять: «Ти не підеш на баскетбол! Ти маєш провести вечір зі мною!». От якби ти сам здогадався…
- Як дивно! Ми щось значимо для інших людей і навіть не здогадуємося про це.
