Дивується норовиста господиня щастю сусідки. Заздрить. Каже чоловікові:
– Піди, глянь, як у них так виходить, щоб усе гладко і тихо.
Прийшов той до сусідського будинку, причаївся під відкритим вікном. Спостерігає. Прислухається. А господиня якраз порядок в домі наводить. Вазу дорогу від пилу витирає. Раптом задзвонив телефон. Жінка відволіклася, а вазу поставила на краєчок столу. Але тут її чоловікові щось знадобилося в кімнаті. Зачепив він вазу, та впала і розбилася.
– Ох, що зараз буде! – думає сусід.
Підійшла дружина, зітхнула з жалем, і каже чоловікові:
– Пробач, любий. Я винна. Так невдало вазу поставила.
– Що ти, мила? Це я винен. Поспішав і не помітив вазу.
– Що ти? Не винен ти. Це я була неуважна. Хай, як то кажуть, буде на щастя!
Боляче защеміло серце у сусіда. Прийшов він додому засмучений. Дружина до нього:
– Щось ти дуже спритно. Ну що, подивився?
– Так!
– Ну і як там у них?
– У них кожен винен. Ось тому і не сваряться. А ось у нас всі і завжди праві.
