Одного разу чоловік йшов повз якийсь дім і побачив стареньку в кріслі-гойдалці. Поруч з нею гойдався в кріслі дідусь, який читав газету, а між ними на ґанок лежала собака і скиглила, ніби-то від болю.
Проходячи повз, чоловік про себе здивувався, чому ж скиглить собака. Наступного дня він знову йшов повз цей будинок. Він побачив стару пару в кріслах-гойдалках і собаку, що лежить між ними і видає той же жалібний звук.
Спантеличений чоловік пообіцяв собі, що, якщо і завтра собака буде скиглити, він запитає про неї у старої пари. На третій день на свою біду він побачив ту ж сцену: старенька гойдалася в кріслі, дідусь читав газету, а собака на своєму місці жалібно скиглила.
Він більше не міг цього витримати.
– Вибачте, – звернувся він до бабусі, – що сталося з вашою собакою?
– З нею? – перепитала вона. – Вона лежить на цвяху.
Збентежений її відповіддю чоловік запитав:
– Якщо вона лежить на цвяху і їй боляче, чому вона просто не встане?
Старенька посміхнулася і сказала привітним, ласкавим голосом:
– Значить, голубчик, їй боляче настільки, щоб скиглити, але не настільки, щоб зрушитися з місця…
P. S. в цьому є правда, ми часто ниємо про те що нас дістало, що треба щось міняти, але при цьому крім нашого ниття ми нічого не робимо!
