У Прощену неділю попросіть пробачення

За новим церковним календарем, на 17 березня цьогоріч випадає Прощена неділя, останній день Сирного тижня і переддень Великого посту, що розпочнеться 17 березня і триватиме до Великодня.

У Прощену неділю потрібно відпустити всі образи, налагодити стосунки з людьми, з якими посварилися, попросити прощення у рідних, близьких, друзів, колег, якщо свідомо чи несвідомо їх будь-коли й будь-чим могли образити.

Якщо у вас попросили вибачення, скажіть у відповідь: «Бог простить і я прощаю».

Відпустіть всі образи, попросіть прощення у близьких, рідних, друзів, колег, сусідів, знайомих, спробуйте налагодити зіпсовані з будь-чиєї вини стосунки і залагодити конфлікти. Крім того, що це багатовікова традиція наших пращурів, вчені давно довели, що вміння прощати і відпускати образи цілюще впливає на здоров’я людини.

Якщо у вас є потреба, то в Прощену неділю добре сповідатися. У церквах цього дня читають частину Нагірної проповіді, де йдеться про прощення образ ближнім.

«Не судіть, і не судимі будете. Прощайте, і простять вам»

Коли ми розглядаємо такі теми, то не можемо обійтися без Святого Письма. Згадаймо, що було сказано: «Не судіть, і не судимі будете. Прощайте, і простять вам» (Євангеліє від Луки). Тут чітко сказано, що потрібно робити.

І в другому місці, той же апостол Лука, говорить: «Коли провиниться твій брат – докори йому, коли покається – то вибач йому. І хоч сім раз денно він провиниться проти тебе і сім раз звернеться до тебе, говорячи: «каюся» – вибач йому».

Скільки разів потрібно пробачати? Апостол Петро підійшов до Ісуса із запитанням: «Чи достатньо до семи раз прощати брату моєму?», то відповідь Ісуса була такою: «Не до семи раз, а до семи разів по сім!». Тобто, прощати потрібно завжди.

Не Господь винуватий, а я сам винуватий, що такий запеклий

«Коли людина просить пробачення, вона є найближче до Божої любові», – так сказала Гертруд Лефорт. За визначенням християнської моралі, людина є грішною. А якщо людина грішна, то вона має понести якесь покарання від Господа Бога.

Господь є всемилостивий і вселюблячий, але, наскільки, ти зумієш пробачити, наскільки, ти зумієш бути милостивим, люблячим, настільки, ти сподобишся до Бога. Дуже спокусливо – стати ліпшим, ніж ти є. 

У молитві «Отче наш» є слова, які ми часто не помічаємо, або бачимо у них інший сенс: «Прости нам провини наші так, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Прости нам, бо ми прощаємо! Якщо я не прощаю, то я не маю ніяких шансів. Не тому, що Бог запеклий, лихий, а тому, що я маю в серці якусь затаєну образу, лють і не прощаю, я не допускаю своє серце до Бога, яким він повинен маніпулювати в той спосіб, щоб простити мене. Не Господь винуватий, а я сам винуватий, що такий запеклий!

Як же ти можеш полюбити когось, якщо ти брата свого не любиш?

Часто зустрічаються люди, які не говорять одні з одним, і не вітаються. Коли батьки відходять у глибоку старість і наближаються до вічності, а діти їх покидають, бо пам’ятають, що колись не так була переписана хата. Скільки є тих непорозумінь на ґрунті перепису майна! Діти намагаються зробити батьків недієздатними, щоб заволодіти їхнім майном. І після того всього ми будемо називати себе християнами? І молитися тою молитвою: «І прости нам провини наші так, як і ми прощаємо винуватцям нашим»? Тож лукавство! То не християнство.

Є одна гарна притча, яку усі знають, – про блудного сина. Вона дає відповіді на усі питання. Блудний син після довго блукання прийшов до батька і сказав: «Батьку, я не гідний зватися твоїм сином, бо пішов проти Бога і людей. Дозволь мені бути в тебе слугою». Батько пробачив його, і був дуже щасливий, а старший брат – ображений. Нащо батько відповів: «Сину мій, ти завжди був зі мною. Все моє – твоє. А той син мій, пропав, і був він мертвий. А нині він ожив. Чи ж не повинен я радіти з того?».

Невідомо, як вони помирилися між собою, але не це важливо, а те, що син блудний усвідомив свою провину і покаявся. Усвідомлення сином своєї провини дозволяє батькові його простити. Бо він не прийшов додому і не сказав: «Знаєш що, ти бачиш який я є, я зовсім обдертий, чи ж я не твій син? В тебе тут багато добра є, ти мені половину віддав, але твоє добро намножилося, віддай мені ще, бо я не маю що їсти й не маю за що гуляти!». Батько, шануючи його свободу, намагався б простити, може й половину не віддавав, але всім необхідним забезпечив би. І син поволікся б далі, а батько був радий, що зустрів свого сина живим і допоміг йому. Батько міг би радіти, але прощення в небі не відбулося б.

Прощення – це коли знову не зробив такий самий гріх

Воно відбувається в серці людини. І не тільки в серці тої людини, але й того, кого прощають. Можна розписатися і поставити печатку, що я тебе прощаю, але прощення не відбудеться. Бо який ти був, такий ти й залишився. Тому, для мене є однозначно, що ми повинні прощати людей, повинні вчитися прощати, бо то є навчена функція, а не вроджена. Здичавілий Мауглі не вміє прощати, він вміє жити за законами джунглів. Щоб вміти прощати потрібно бути, насамперед, християнином. Бо християнство залишило слід у свідомості людства, а його суть – в любові і прощенні.