– Вчителю, дай мені якесь завдання, – сказав учень.
– Мовчи, – відповів йому наставник.
– Не зрозумів. Як це мовчати, – здивувався учень.
– Завдання таке. Мовчати. Не говори нічого добу, – пояснив учитель.
– Ну, мовчати, це не так і важко, – промовив учень.
– А ти спробуй, – наголосив учитель.
Коли я спробував, то вже через пів години почав говорити, а потім згадував та затуляв руками рот. Так тривало постійно.
Потім були моменти, коли дуже хотілося говорити, суперечити, відповідати, але я зобов’язаний був мовчати. Пізніше я розумів, що в більшості випадків й говорити не потрібно. А моє мовчання навіть приносило спокій. Менше суперечок, сварок та конфліктів. Згодом я почав звикати.
Мовчання – це аскеза і вона дає свої плоди. Вона збільшує волю. Спробуйте. Бо той, хто вміє мовчати, володіє найвищою мудрістю. Наш мозок постійно намагається нам нав’язати емоції, завдяки яким ми часто говоримо те, чого б ніколи не сказали в спокійному стані.
