«Були два боржники у одного вірителя» – каже Ісус. Цей віритель вірив їм, тому весь час давав їм у борг. Один боржник повинен був віддати 500 динарів, а другий – 50 динарів. Боржники, звісно, не могли сплатити свій борг, тому віритель простив їм обом весь борг. Розказавши це, Ісус запитує Симона Петра:
– Скажи, котрий із боржників більше полюбить вірителя: той, що заборгував 500 динарів, чи той, що заборгував 50 динарів?
А Симон відповідає:
– Той, кому віритель більше простив.
– Розсудив ти правдиво, – мовив Ісус.
Ісус не спроста розказав цю притчу Симонові Петрові. Мабуть, Він хотів розвіяти якусь невпевненість у нього. Адже Ісус знав думки і задуми кожного Свого учня, як і знає всі наші думки і замисли. Коли вони у нас не чисті, не правдиві, злі, переповнені завидками, то ми грішимо у думках своїх. Ця притча повчає і спрямовує нас, щоб ми просили у Бога пробачення не тільки за діла та діяння свої, але й за помисли свої, молячись: «Ослаб, прости, відпусти, Боже, прогрішення мої за волею й не за волею, що в слові й в ділі, свідомі й несвідомі, що в думці й в помислі, що вдень і вночі, все мені прости, бо ти благий і чоловіколюбець».