– Погана поведінка дитини й насправді привід для роздумів, – переконана практичний психолог Лідія КУРИЛО. – Будь-який вияв дитячої агресії – це знак, сигнал внутрішнього дискомфорту. І наше завдання – з’ясувати причини, проаналізувати їх і поміркувати над тим, що хоче сказати дитина своєю поведінкою.

ЧОМУ ВОНИ СТАЮТЬ АГРЕСОРАМИ?

Психологи стверджують, що, погано поводячись, малюк намагається:

• привернути увагу. Діти, які не мають досвіду й достатньо ресурсів для того, щоб бути першими, несвідомо вдаються до будь-яких способів, аби отримати свою порцію уваги, хай навіть негативної, бо це ліпше, комфортніше, ніж лишатися непоміченими.
• панувати. Дитина перевіряє тих, хто її оточує, ніби сама собі дає відповідь на запитання, хто ж насправді контролює ситуацію. І кидає дорослим виклик: «Ти мені нічого не зробиш!» У такому разі не йдіть на принцип – він лише «заводить» малюка і є показником безпорадності, слабкості дорослих.
• помститися. Дитина, якою рухає саме ця мета, почувається меншовартісною, обділеною та ображеною. До того ж байдуже, реальна ця образа чи надумана. Таких малюків треба «дивувати» прийняттям та хорошим ставленням. Турбота та розуміння потрібні їм як повітря.
• утекти від невдачі. Діти відмовляються брати участь у будь-якій діяльності, не прагнучи до жодних успіхів та досягнень. Вони втратили віру в себе, а тому почуваються дискомфортно. Батьки мають бути дуже терпеливими, підтримувати й стимулювати найменший успіх малечі.

«ЗВЕРНІТЬ НА МЕНЕ УВАГУ!..»

Варта уваги й ще одна форма активного протесту, що її називають опозицією. Коли батьки чи вихователі мають до дитини надмірні вимоги, висловлюють часті претензії, посилено контролюють її, це провокує у неї внутрішнє напруження, відтак – протест і помсту…

Опозиція до батьків можлива ще й тому, що, за дослідженнями психологів, дитина вперше відчуває любов не до них, а… до однолітків. Річ у тім, що для малюка мама й тато є більше об’єктами залежності, контролю, страху, аніж любові. Часто діти йдуть в опозицію через надмірну жорсткість або, навпаки, через цілковиту байдужість батьків.

Ще одна причина змін у поведінці дитини – з’ява в родині другої дитини. Часто первісток вважає, що братик чи сестричка виштовхують його із затишку батьківської любові. І якщо мама-тато не здогадалися належним чином розділити увагу та ласку між дітьми, то у старшого з них може розвинутися відчуття самотності, яке нерідко лишається на все життя.

Власне почуття невпевненості діти зазвичай прагнуть заглушити демонструванням надмірної рішучості (щось розбити, розірвати, вилити тощо). Така поведінка – реакція на брак любові з боку близьких. Аби привернути увагу, дитина може вдавати хвору, прогулювати навчання, утікати з дому. Усе це – сигнали рідним про екстрену потребу в увазі, турботі та любові. Дитяча душа волає: «Швидше зверніть на мене увагу, інакше я пропаду!»

НАЙКРАЩИЙ ЗАХИСТ – АТАКА

Іноді спротивя виявляється у формі психічної регресії. Тобто в сім’ї, де народжується ще одна дитина, старша починає вередувати, підсвідомо вважаючи, що якщо немовля люблять за це, то і її любитимуть.

Протестувати й мститися діти можуть у будь-якому віці. Це залежить від низки причин. Найяскравіші вияви такої поведінки спостерігаються у періоди так званих вікових криз. Вияви та форми агресивної поведінки дітей залежать від особливостей їхньої нервової системи, темпераменту, від умов життя й кола спілкування. Агресія часто виникає, коли малюк не має досвіду подолання складних ситуацій та розв’язання конфліктів. А іноді це просто захисна реакція на те, що відбувається довкола. Аби подолати цю проблему, важливо розвивати в дитини впевненість, позитивне уявлення про себе, адекватну самооцінку.

Вияв агресії – не патологія, але така ситуація потребує уваги та цілеспрямованої корекції.